НОВА КНИГА МИТЦЯ

Творча натура не знає ні просторових, ні часових, ні тематичних меж, бо, піднімаючись над предметним світом, вона бачить не звичайні конкретні речі, а їх гармонійну структурну єдність між собою і досконалу вплетеність у всезагальну картину буття, завдяки чому проникає до їх глибинної суті й осягає їх неповторне призначення та приналежність до світу прекрасного. Для людини з тонким естетичним світосприйняттям не має значення, який предмет постає перед нею: живописне полотно, скульптурне зображення, архітектурна споруда, міст через невелику волинську річечку, калинове гроно чи глиняний посуд на потемнілій від часу дерев’яній полиці, – вона в усьому побачить видиму і приховану красу. Бо все у створеному Господом світі або корисне, або прекрасне. Тільки це треба побачити. А щоб побачити, треба бути митцем.

Саме до таких митців належить доцент кафедри образотворчого мистецтва і методики його викладання нашої академії, заслужений майстер народної творчості України Антон Гриб. Ми вже неодноразово писали про його творчу працю та різносторонній талант, зокрема в одному з попередніх номерів нашого часопису – про монографію ”Барви життя Олега Скаржевського, художника-інженера“. Розповідь про свого колегу, митця й інженера-будівельника та нашого краянина автор починає символічними словами: ”Кожна людина від своєї появи на світ отримує Божий дар, який у наступні роки формується і розвивається під впливом навколишнього середовища – природи і суспільства“. Антон Гриб наділений Божим даром образотворця і поета: йому рівною мірою підкоряються колір і слово, пензель і перо.

Нове видання ”Керамологія Тернопільщини“ підтверджує мистецьку особливість особистої творчої діяльності – гармонійне поєднання мистецького дару художника і поетичного таланту письменника: побачене у кольорі та формі він майстерно передає словом у змісті. У цій монографії побачене автором має кількохтисячолітню історію: йдеться про розвиток гончарства і кераміки на Тернопіллі від епохи неоліту до початку ХХІ століття.

А.Гриб зазначає, що гончарство, як одне із найсамобутніших явищ цивілізаційної культури, на кожному історичному етапі свого існування специфічно відображало функціональні вияви духовної, побутової і господарської діяльності та світоглядні уявлення народу, як носія цієї самобутньої форми мистецтва з тисячолітніми традиціями. З часів неоліту і до сьогоднішніх днів гончарство зафіксувало важливу інформацію про духовне життя українського народу: у формах і орнаменті виробів закодовано світогляд українців, космологічні й естетичні погляди наших предків.

Наприкінці ХІХ століття археологи з Археологічного товариства Галичини розкопали трипільські об’єкти в печері Вертеба (південь Тернопільщини), де виявили багато керамічного матеріалу. В І третині ХХ століття такі дослідження поширились на Волинську частину Тернопільщини, а в ІІ половині ХХ століття – на поселення трипільської культури в Гусятинському районі, комарівської культури – в Чортківському та Заліщицькому районах, черняхівської культури – в Тернопільському районі та давньоруські городища-святилища – на Шумщині, Кременеччині, Лановеччині і Теребовлянщині.

Автор монографії називає імена дослідників-археологів, які працювали на наших теренах: І.Герета, О.Гаврилюк, М.Ягодинська, М.Левчук, В.Кравець, О.Ганіна, Г.Осовський, К.Матейко, М.Бандрівський та багато інших. Зауважимо, що в іменному покажчику монографії – більше 250 імен. Це науковці, котрі, за висловом талановитого митця і вдумливого дослідника, тернополянина Ігоря Герети, виходили з того, що ”не предмет, по суті, повинен бути об’єктом досліджень, а людина, котра створила річ, котра стоїть за всіма речами“. Зусиллями сучасних дослідників висвітлено і вводиться в науковий обіг великий творчий доробок багатьох майстрів гончарства і художньої кераміки ІІ половини ХХ – початку ХХІ століть. Повернено із забуття імена гончарів далекого і близького минулого, названі майстри сучасності. У списку гончарів і керамістів Тернопільщини, поданому у монографії, – 164 особи. Монастирський район представлений 32 майстрами, Збаразький і Гусятинський – 23, м.Тернопіль – 17, Шумський район – 15. Серед названих 6 кременецьких народних майстрів імена двох пов’язані з нашим навчальним закладом: Ніл Зварунчик (колишній працівник педагогічного училища) і Сергій Томашевський (член кафедри теорії і методики технологічної освіти академії).

Привертає увагу і той факт, що на Тернопіллі в минулому сформувалися і продовжують творити нині чисельні династії гончарів. Насамперед родина Вдовиних із с.Гончарівки Монастириського району (із 11 названих у монографії майстрів Вдовиних 5 продовжують діяльність і в наші дні). У цьому ж селі – гончарна династія Бойків (5 чоловік). 6 майстрів нараховує гончарна династія Сапіжуків із с.Залісці Збаразького району. По 3-4 імені дали гончарному мистецтву краю родини Кубінських з Великого Кунинця Збаразького району, Годованців з Устечка Заліщицького району, Вознюків і Марчуків із Суража та Омельчуків з Іловиці Шумського району та інші.

Антон Гриб аналізує творчість сучасних майстрів гончарної справи і керамічного мистецтва Тернопілля: Лілії Стасюк, Сергія Томашевського, Василя Бардачевського, Наталії Бурякової, Володимира Бєлова, Юрія Іщука, Миколи Жигальського, Євгена Овчарика, Івана Петруняка, Вікторії Андруш, Тетяни Височанської, Тетяни Вінницької, Ірини Кушнір, Надії Харченко.

У монографії не лише подається історія гончарства і кераміки нашого краю, а й розкриваються особливості роботи з глиною, декорування кераміки, вказується асортимент керамічних виробів. Багато уваги приділено аналізу періодів занепаду та відродження гончарного промислу. Особливу цікавість викликає розділ ”Кераміка як вид мистецтва на початку ХХІ століття“, де говориться про традиції та новаторство у процесі відновлення гончарного промислу, а також розкривається роль навчальних закладів у збереженні та розвитку гончарно-керамічного сектора декоративно-ужиткового мистецтва. Автор стверджує: ”Все більшого значення набуває навчання молоді в керамічних студіях художніх шкіл і ВНЗ, зокрема в Тернопільському НПУ ім.Володимира Гнатюка та Кременецькій гуманітарно-педагогічній академії ім.Тараса Шевченка“.

Оригінальні ідеї знаходимо в розділі ”Історична пам’ять про гончарство Тернопільщини“, де автор показує, як у контексті топонімії, гідронімії й ономастики відобразилася давня історія цього народного мистецтва у нашому краї: в назвах сіл, гір, річок (Глинна, Глиняна, Гончарівка, Глиняста, Глинчуки, Гончаруки), у прізвищах (Гончар, Гончарик, Гончаренко, Глинський, Горшков, Гладуш, Барилко, Мисак, Мисько) та у багатьох подібних, похідних від понять гончарного і керамічного мистецтв.

Завершується видання оптимістичним висновком: ”Сучасна кераміка Тернопільщини – це активно діючий вид мистецтва, що поєднує в собі минуле і сучасне і розглядається як важлива художня цінність, яка виконує естетичну, пізнавальну та комунікативну функції. Це показовий вид мистецтва, що зберіг, доніс до нас і стверджує в незалежній Україні дальший розвиток орнаментальної, графічної, живописної культури народу“.

 
Анонси
Галерея
foto
fotofoto
На даний момент 396 гостей на сайті