Кременецька обласна гуманітарно-педагогічна академія ім.Тараса Шевченка

Сторінками «Старого млина» (до 110 річниці від дня народження С. Даушкова – письменника-земляка)

Мало кому відоме ім’я прозаїка Сергія Даушкова, людини  нелегкої, скривдженої долі, яка багато років жила поруч з нами. Його творами, ще з початку 30-х років минулого століття захоплювались і дорослі і діти, а особливо молодь.

Сергій Даушков - народився 8 жовтня 1905 в селі Лішня Кременецького повіту.

Народився в багатодітній родині сільського мельника. Маючи лише початкову освіту, завдяки природному обдаруванню та наполегливій праці здобув визнання як прозаїк.

Написав більше десяти романів і повістей, понад 250 «Казок старого млина». На жаль, переважна більшість творчого доробку письменника у рукописах.

Сергій Даушков — автор популярної історичної повісті про княжі часи «Було колись», виданої у Кременці 1936 року, кількох збірок оповідань, понад 50-и публікацій малої прози у різних часописах.

Друзі, літератори, односельці часто його називали наш Андерсен. Наприкінці 1930-х одна з українських газет написала: “Західноукраїнські письменники світять людям словом, як місяць і зорі темної ночі, як от Улас Самчук, Сергій Даушков”. Саме оте порівняння з Уласом Самчуком для Сергія Даушкова стало за радянської влади фатальним. Його творчість замовчували. А нині гарною пам’яткою про Даушкова, хай уже майже два десятиліття по його смерті (помер 1991-го), став вихід книжки “Казки старого млина” (м. Кременець, “Папірус”).

Сергій Даушков — унікальне явище в українській літературі, — розповідає письменник Микола Пшеничний, завідувач відділу науково-освітньої роботи Державного історико-культурного заповідника міста Дубна.

Ще “за Польщі” він друкувався у багатьох часописах. Загалом написав більше десяти романів і повістей, які залишились у рукописах, а також понад 250 казок. Це десять зошитів із назвою “Казки старого млина” та ще вісім зошитів “Волинських казок”. Це справжнє джерело народної мудрості. Деякі казки спроектовано на нинішній час. Чотири казки видрукували окремою книжечкою “Циганські ліки” у дубенському видавництві “Незабудка” (1992). Це стало першою спробою “реанімувати” Даушкова як прекрасного казкаря.

Згодом письменник, краєзнавець із Кременця Гаврило Чернихівський надрукував фольклорні скарби, збережені Сергієм Даушковим, у газеті “Діалог”, всеукраїнському часописі “Друг читача”, у літературно-мистецькому альманасі “Курінь” тощо. Нарешті вийшла книжка “Казки старого млина”, про які Сергій Даушков, до речі, писав: “Мій батько був робітником у млині, а там завжди людно, особливо в “хатині” — кімнатці, де завізники дожидали своєї черги. Люди тулилися до гурту і тепла. Тут постійно горів вогонь у печі. Сидять довкола діти, дядьки, молоді чоловіки. У кожного своя робота. Цей із лика плете постоли. Інший шиє рукавиці, а той — оброть на коня. Ось старий чоловік на дерев’яній шпичці припікає шматок сала, щоб з’їсти з хлібом. Там, у кутку, інший набиває люльку. Котрийсь із дядьків розповідає казку — веселу, смішну, цікаву. Між слухачами і я, малий хлопчина…” Ось так починалося млинарське казкарство Даушкова.

Цікаво також, що вперше на літературній ниві Сергій Даушков заявив про себе історичною повістю “Опанас Тятива”, опублікованою у Львові 1932 року. Це твір історичного характеру, де оповідається про ординські наїзди на Кременеччину. Опісля (1936-го) Даушков видав “Опанаса Тятиву” в авторській редакції з назвою “Було колись”. Щоб зібрати стартовий капітал для видання, автор продав частину господарства. Повість швидко розійшлася. А Даушков, окрилений успіхом, видав книжечки-метелики. Водночас працював над продовженням повісті. Це мали бути окремі твори — “Хмара надходить”, “Кровавая слава”, “Серед руїн”. У рукописі зберігся лише перший із названих творів.
Написав Даушков і романи про події Першої світової війни — “Трилогія крові”, “Волею Дажбога”, “Проклін”. На жаль, ці твори не збереглися. У 1930-ті письменник виношував план видати свої казки (радше це притчі, філософські новели), але Друга світова перекреслила ці наміри.
Письменник зазнав переслідувань німців, викладав у підпільній школі підстаршин УПА, потім його мобілізували в Радянську армію. У повоєнні роки працював на різних роботах — учителем, поштарем, продавцем. Пізнав “достоїнства” радянської в’язниці.
На схилку літ йому не дали навіть скромної пенсії. Жив у великій скруті. Від голодної смерті його рятував невеликий городець біля хати й ліс, де збирав цілющі трави, які на базарі продавала дружина. Попри такі умови, продовжував писати. Пропонував деякі твори видавництву “Каменяр”. Однак їх не взяли — біографія автора “не та”, до того ж, його твори не відповідали канонам соціалістичного реалізму. Так і помер Даушков, залишивши після себе неопубліковані рукописи.
На жаль, письменник так і не побачив своїх казок окремою книжкою, але, на щастя, український читач отримав нагоду спізнати ці прекрасні твори. Вони і для дітей, і для дорослих. І в них, як на диво, все справджується.