ІСТОРІЯ ВОЛИНСЬКОГО КРАЮ – НЕВИЧЕРПНЕ ДЖЕРЕЛО ДОСЛІДЖЕНЬ

Такою бачимо історію нашої Волині, системне вивчення якої упродовж багатьох років здійснюють фахівці Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника у співпраці з дослідниками різних наукових і культурно-освітніх інституцій України, з науковцями Кременецької гуманітарно-педагогічної академії ім. Тараса Шевченка. Результати дослідницької роботи багатьох аналітиків регіону оприлюднюються на традиційних ”Кременецьких читаннях з історії Волині“, які організовуються Кременецько-Почаївським ДІАЗом і публікуються у збірнику наукових праць ”Студії і матеріали з історії Волині“. Нещодавно у конференц-залі бібліотеки академії відбулися шості ”Кременецькі читання …“ і пройшла презентація чергового випуску ”Студій…“, який став логічним продовженням попередніх тематичних видань.

Зібрання науковців-волинезнавців відкрив вступним словом директор Кременецько-Почаївського ДІАЗу Вадим Микулич. Своїх колег привітав директор Дубенського державного історико-культурного заповідника Леонід Кічатий.

Пропедевтикою ”Кременецьких читань…“ стала презентація збірника ”Студії і матеріали з історії Волині“, яку здійснив голова його редакційної колегії, ініціатор і організатор Читань, учений секретар Кременецько-Почаївського ДІАЗу, доцент кафедри української філології та суспільних дисциплін нашої академії, кандидат історичних наук, доцент Володимир Собчук. Збірник рекомендований до друку вченими радами Інституту історії України НАН України та Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника.

До редакційної колегії збірника увійшли вчені Інституту історії України НАН України, Інституту українознавства ім. Івана Крип’якевича НАН України, Львівського НУ ім. Івана Франка, НУ ”Острозька академія“. У складі редакційної ради – професор Львівського НУ внутрішніх справ Микола Гетьманчук, професор Львівського НУ ім. Івана Франка Микола Крикун, професор НУ водного господарства і природокористування Петро Ричков, професор Університету Миколая Коперник в Торуні Томаш Кемпа, доцент Східноєвропейського НУ ім. Лесі Українки Оксана Карліна, директор Кременецько-Почаївського ДІАЗу Вадим Микулич.

У своєму виступі Володимир Собчук як головний редактор видання дав характеристику матеріалів збірника, показав особливості його підготовки і розкрив редакційні плани на майбутнє. Про високий науковий, методологічний рівень і ґрунтовне змістове наповнення збірника, новизну і структуровану системність підібраних матеріалів, органічну єдність новацій аналітичної роботи і вірності тематичній традиції, професіоналізм редакційної роботи та поліграфічну естетику видання говорили доцент Східноєвропейського НУ ім. Лесі Українки Оксана Карліна, професор НУ ”Острозька академія“ Петро Кулаковський, завідувач відділу історії середніх віків Інституту українознавства ім. Івіана Крип’якевича НАН України Володимир Александрович, доцент кафедри української філології та суспільних дисциплін нашої академії Олександр Соловей.

Презентований збірник розпочинається дослідженнями Володимира Собчука ”Єврейське населення Південно-Західної Волині в останній третині ХVІІІ і на початку ХІХ ст.: розміщення, чисельність, професійні групи“ та ”Із локальної історії Волині кінця ХVІІІ – першої третини ХІХ ст..: поміщики і кріпаки села Лідихів та його присілків“. На основі історичних матеріалів і статистичних даних з різних джерел та архівних документів автор подає соціальний портрет єврейського населення Південно-Західного регіону Волині та характеризує поміщиків і кріпаків рідного села Лідихів згаданого періоду.

Тематично близьким до його дослідження виступає наукове повідомлення доцента НУ ”Острозька академія“ Миколи Близняка ”Містечко Ляхівці наприкінці ХVІІІ століття“, де зроблено спробу висвітлити соціально-економічний розвиток цього населеного пункту, проаналізовано внесок князів Яблонських у його розбудову, досліджено стан ремесел, торгівлі, соціальну та етно-конфесійну структуру населення.

Продовжує тематику доцент Східноєвропейського НУ ім. Лесі Українки Оксана Карліна дослідженням ”Соціально-професійна характеристика населення Кременця (за ІХ ревізією 1859 року)“. Автор розкриває соціально-професійну структуру християнської та іудейської громад Кременця як повітового міста, причому з’ясовує, що обидві громади однаково складалися з купців, ремісників, об’єднаних у цехи, і міщан та чисельно були майже рівними (понад 4 тис. чоловік кожна), але займали різні ніші у господарському житті міста: євреї значно більше були втягнуті в товарообмін, а християни переважали у дрібнотоварному виробництві. Зокрема, у тогочасному Кременці цехових ремісників-християн нараховувалось 1143 особи, цехових ремісників-євреїв – всього 642 чоловіки. Дослідниця виявила вищий рівень соціальної мобільності серед євреїв у порівнянні із християнами.

Особливу сторінку історії Волині висвітлює науковець НУ ”Острозька академія“ Володимир Марчук у статті ”Еміграція з Волинського воєводства в Канаду (1919 – 1939)“, де проаналізовано характер і перебіг еміграції українців у міжвоєнний період до Північної Америки з акцентом на соціально-демографічні, етнокультурні особливості міграційних потоків та їх вплив на внутрішню ситуацію в країні вибуття та країні прибуття. Наголошено на негативній стороні еміграції: вона забрала з Волині значну частину фізично здорового населення, а в окремих місцевостях призвела до зниження відносної частки українців у загальній чисельності населення краю.

В окремих роботах збірника дослідницький інтерес зміщено у сторону соціально-політичної проблематики. Такий акцент знаходимо у статті доцента Східноєвропейського НУ ім. Лесі Українки Олега Разиграєва ”Польська державна поліція в Кременецькому повіті в 1920 – 1926 роках: становлення, організація, головні напрями діяльності“. Автор повідомляє, що перші польські поліцейські структури з’явились на Кременеччині в 1920 році. Головною з них стало повітове управління державної поліції, під керівництвом якого діяли дільниці, працювали політичний і слідчий підрозділи. Проблемами діяльності корпусу державної поліції в повіті були нестача кадрів, низький рівень дисципліни, слабке матеріальне забезпечення. Основними завданнями державної поліції декларувались охорона та підтримка правопорядку, нагляд за суспільно-політичним життям краю, боротьба з прорадянським диверсійним рухом, охорона східного кордону держави.

Професор кафедри української філології та суспільних дисциплін Кременецької гуманітарно-педагогічної академії ім. Тараса Шевченка Генріх Стронський публікує польською мовою дослідження ”Кадрові проблеми в польському національному районі на Волині в 1925 – 1935 роках“, в якому розглядається питання забезпечення керівними кадрами польського національного району, так званої Мархлевщини, що існував у радянській частині Волині у згаданий період і був пов’язаний із реалізацією на практиці більшовицької національної політики – швидкої радянізації польського населення. Завдання виявилось нереальним, і за провал та невиконання його керівні працівники польського району зазнали жорстоких репресій. Дослідник підкреслює, що кадрова політика в польському національному районі була типовою для сталінської диктатури.

Особливий інтерес викликає матеріал ”Кременець у вересні 1939 року“, підготовлений доцентом Київського НУ ім. Тараса Шевченка Андрієм Руккасом. Науковець показує, що у вересні 1939 року Кременець пережив багато драматичних подій: сюди прибули евакуйовані з Варшави співробітники Міністерства закордонних справ Польщі та іноземні дипломати; вже 12 вересня місто бомбили німецькі літаки, а через кілька днів його окупували радянські війська. На основі невідомих раніше архівних документів і спогадів учасників, очевидців подій показано останні дні польської влади, прихід Червоної Армії та перші кроки радянської влади у Кременці.

Ґрунтовне аналітичне дослідження ”Південно-Західна Волинь весною – влітку 1943р.: становлення структур УПА (за матеріалами слідчих справ радянських органів держбезпеки)“ запропонував професор Київського НУ ім. Тараса Шевченка Іван Патриляк, який на основі протоколів допитів заарештованих повстанців реконструював процес формування повстанського руху на Південному Заході Волині в 1943 році, де, на думку науковця, серйозні і складні заходи з розбудови армії були здійснені командуванням у стислі терміни.

Окремі публікації збірника присвячені проблемам розвитку освітив регіоні. Кандидат історичних наук Руслана Марценюк (КНУ ім. Тараса Шевченка) представляє статтю ”З Волинських Афін – на Київські гори: вчителі Волинського ліцею в Університеті св. Володимира в Києві (1834 – 1839)“, де робить спробу створити просопографічний портрет викладачів Університету, які раніше працювали у Волинському ліцеї в Кременці. Дослідження хронологічно обмежене відкриттям Університету у 1834 році та його тимчасовим закриттям у 1839 році. Автор заявляє: ”Можна впевнено твердити про неоціненний внесок кременецьких викладачів у розвиток не тільки університетської освіти Києва, а й усієї Правобережної України. Їхня праця, хай і нетривала, заклала міцні підвалини високого освітнього рівня Університету св. Володимира, який підтримувався аж до революційних подій 1917 – 1920 рр.“.

Розгортання культурно-освітньої проблематики знаходимо у дослідженні доцента Рівненського ДГУ Олени Прищепи ”Заклади освіти в культурному житті міст Волині у ХІХ – на початку ХХ ст.“. Тут висвітлюються темпи росту мережі навчальних закладів, акцентується увага на культурно-освітніх заходах Волинської гімназії в умовах домінування польських культурних традицій під контролем державних структур над навчальним процесом та на характеристиці їх впливу на формування культурно-освітнього середовища волинських міст. Науковець стверджує: ”Незважаючи на те, що в першій третині ХІХ століття освітня система розвивалася в польській культурній традиції, а в подальшому русифікаторська політика імперії Романових диктувала власне бачення її розвитку, навчальні заклади в повітових містах Волині фактично упродовж всього досліджуваного періоду зберігали за собою провідні позиції у творенні культурно-освітнього простору“. Автор дослідження приходить до висновку, що важливу роль у визначенні напрямків формування міського культурно-освітнього середовища відігравали органи державної влади, які проводили цілеспрямовану політику на забезпечення духовного зв’язку представників усіх національностей краю з панівною російською культурою, чим пояснюється фактична відсутність української духовно-культурної складової у сфері культурного життя освітніх закладів міст Волині.

Не залишилась поза увагою науковців історико-архітектурна тематика. У дослідженні ”Еволюція храмової архітектури Волині ХІХ – початку ХХ ст.“  до неї звернувся доктор архітектури, професор НУ водного господарства та природокористування Петро Ричков. Науковець підкреслює, що храмобудування по праву вважається одним із найпоказовіших результатів будівничого мистецтва. Храми завжди були і залишаються об’єктами першочергової уваги як у локальному вимірі конкретної релігійної громади, та к і в сенсі глибинних символів нації, держави, етносу. Історія храмобудування – це значною мірою історія поступу архітектури загалом та духовна еволюція образно-символічної ідентифікації святинь. Автор простежує основні напрями в храмовій архітектурі на території Волинської губернії у складі Російської імперії. Згаданий період характеризувався поступовим посиленням Російської православної церкви і витісненням двох інших християнських конфесій: римо-католицької і греко-католицької, що й обумовило наявність у церковній архітектурі різних стилістичних течій. Однак православною церквою в основному культивувалися такі стилістичні форми, які масово експортувались на Волинь із Центральної Росії. Але і в той період на Волині з’являлися новобудови сакрального призначення, значна частина яких і на сьогодні визначає особливі прикметні риси волинської архітектурної спадщини.

Конкретну історико-архітектурну проблематику досліджує завідувач наукового відділу Кременецько-Почаївського ДІАЗу, кандидат історичних наук Наталія Оболончик у статті ”Почаївський монастир у 30-х роках ХІХ століття: зміна обличчя“, де розглядаються метаморфози у Почаївському монастирі у зв’язку з передачею його православній церкві, зокрема, йдеться про оновлення інтер’єрів та забудову території, бо перехід монастиря з однієї конфесії в іншу вимагав вирішення не лише духовно-релігійних, а й господарських питань, у тому числі й тих, які стосувалися будівництва та реконструкції. Католицьке оформлення інтер’єрів було замінене на православне. Зміни прискорились і розширились із наданням монастирю статусу лаври. В житті обителі розпочалась нова епоха, що позначилася на господарському житті, на мистецькому оформленні споруд. Лавра активно набирала обрисів і значення одного з провідних центрів православного світу та форпосту православ’я на західних теренах Російської імперії.

Доктор архітектури, професор НУ водного господарства та природокористування Ольга Михайлишин у дослідженні ”Охорона історичного передмістя Кременця в 20 – 30-х роках ХХ ст. у контексті сучасних проблем архітектурно-просторового розвитку міста“ зміщує акцент у сторону соціально-історичних проблем у розвитку архітектури та збереженні архітектурних пам’яток. Автор віддає належне діяльності органів державної влади, установ і організацій Другої Польської Республіки в царині охорони архітектурного середовища Кременця у міжвоєнний період ХХ століття. Наголошується, що важливу роль у збереженні найважливіших архітектурних пам’яток міста відіграли дослідницькі та інвентаризаційні роботи, здійснені викладачами та студентами архітектурного факультету Варшавської Політехніки. Суттєве значення для вирішення проблеми співвідношення давньої та нової забудови Кременця мали теоретичні праці відомих польських урбаністів, фахівців з охорони пам’яток, законодавчі акти та популяризація архітектурної спадщини серед населення.

Частина науковців запропонувала аналітичні праці, спрямовані на вивчення місця і ролі релігії та церкви у соціально-політичному і духовно-культурному житті Волинського краю. Професор Львівського державного університету внутрішніх справ Микола Гетьманчук висвітлює тему ”Православна церква в політиці Польської держави міжвоєнного періоду (1921 – 1939)“. Принциповий підхід автора до аналізу проблематики полягає в тому, що він розглядає становище Православної церкви у Польщі згаданого періоду через призму асиміляційної політики польської влади, спрямованої на окатоличення й полонізацію українського населення, та на фоні еволюції українського національно-церковного руху і боротьби населення за українізацію церковного життя. Дослідник виходить із того, що для українців Західної України основою їхньої ідентичності була приналежність до церкви, а це в однаковій мірі стосувалося і греко-католиків Галичини, і православних Волині та Полісся. Підкреслюється специфічна проблема православної церкви у Польщі міжвоєнного періоду: більшість віруючих були українцями, а найголовніші церковні ієрархи і духовенство – росіянами, які насторожено і навіть вороже ставились як до польської держави, так і до національних прагнень українського населення, переслідуючи головну мету – возз’єднання з Російською православною церквою. Вищесказане зумовило сутність боротьби західних українців за Українську церкву: звільнити українську національну церкву від русифікації, а українське населення – від окатоличення та полонізації.

Специфіки історико-релігійної тематики торкнувся доцент Східноєвропейського НУ ім. Лесі Українки Юрій Крамар у статті ”Неоунійний рух за Західній Волині у міжвоєнну добу (1921 – 1939)“, де висвітлено причини, перебіг і наслідки поширення серед українців Волині міжвоєнної доби католицької віри у так званому східнослов’янському обряді. Проаналізовано витоки неоунійного руху, причому наголошено, що саме церква у 1920 – 30-х рр. стала важливим інструментом асиміляційної політики польської влади на східних теренах Другої Речі Посполитої. Підкреслено, що акція неоунії серед місцевого населення широкої підтримки не отримала. Разом з тим, у міжвоєнній Польщі ідея унії вийшла за рамки суто релігійної проблеми і набула політичного забарвлення. Неоунія, метою якої була поступова латинізація православної церкви, стала прихованою формою полонізації українського населення. Численні акції примусового переведення православного населення Волині у католицьку віру стали однією із найдраматичніших сторінок польсько-української історії міжвоєнних десятиліть і викликали, у свою чергу, зворотну реакцію українців.

Об’єктом своїх аналітичних пошуків окремі науковці обрали періодичну пресу відповідного періоду історії Волині. Тему ”Періодичні видання Кременеччини ХІХ – початку ХХ ст.: історичні витоки та місце в суспільному житті Волині“ пропонує професор Рівненського ДГУ Ірина Мілясевич. У статті характеризується історія періодичних видань Південно-Західної Волині, аналізуються їх функціональні особливості, тематичний діапазон публікацій, редакційний склад, видавничі характеристики, процеси та фактори, що визначали закономірності їх розвитку. Науковець висловлює цікаву думку, що місцеві видання є особливим феноменом людської культури: вони не лише відображають тогочасне життя краю, а й фактом свого існування засвідчують про його належний соціально-культурний рівень. У цьому аспекті показовим є повідомлення про те, що на території Південно-Західної Волині досліджуваного періоду загалом публікувалося 9 видань, з них 5 – у Кременці, 2 – в Почаєві, де редакторами і видавцями були кременчани. Кременецька преса відзначалася і кількісними показниками, і широкою тематикою та жанровою палітрою. Тут виходили громадсько-політичні, релігійні, сатиричні та літературно-художні часописи, найвідомішими серед яких були ”Волинські єпархіальні відомості“ (1867 – 1918), ”Почаївський листок“ (1887 – 1917), ”Почаївські вісті“ (1906 – 1909), ”Волинська земля“ (1912 – 1915), ”Кременецький голос“ (1906 – 1907), ”Відродження“ (1906 – 1908), ”Кременецька іскра“ (1910 – 1914).

Продовжує характеристику друкованих засобів інформації населення Волинського краю науковий працівник Кременецько-Почаївського ДІАЗу Ольга Деревінська у статті ”З історії релігійної періодики 1920-х років (часопис ”Православна Волинь“)“. Автор концентрує увагу на аналізі обставин появи, характеру і змісту журналу ”Православна Волинь“, який виходив протягом 1922 року, а також робить спробу згрупувати матеріали цього періодичного видання Кременецької духовної консисторії за типологічними ознаками. Часопис, як офіційний орган духовної консисторії, прийшов на зміну російськомовному журналу ”Православная Волынь“, а його основним завданням було сприяння утвердженню нових національно-культурних тенденцій у церковному житті. Підкреслюється, що у 20-х роках минулого століття Волинь була єдиним регіоном, який мав україномовну церковну періодику, де велася боротьба за українізацію церковного життя, піднесення загального освітнього рівня та національної свідомості духовенства.

Програма ”Кременецьких читань з історії Волині“ спрямувала науковців на висвітлення проблем історії середньовічної Волині, Волині раннього Нового часу, Волині кінця ХVІІІ – початку ХІХ століття. Своє бачення проблем середньовічної Волині запропонували завідувач кафедри історії середніх віків і візантиністики Львівського НУ ім. Івана Франка, професор Леонтій Войтович (”Новгород на Лузі чи Хольмград на Дніпрі: загадки ранньої історії Русі“), доцент кафедри всесвітньої історії Рівненського інституту слов’янознавства Київського славістичного університету Богдан Прищепа (”Про пошук літописного Каменця та деякі інші дискусійні питання історичної географії Волині“), професор кафедри історії України та етнокомунікацій Інституту гуманітарних і соціальних наук НУ ”Львівська політехніка“ Святослав Терський і доктор архітектури, доцент кафедри реставрації архітектурної і мистецької спадщини Інституту архітектури цього ж університету Юрій Диба (”Археологічні дослідження та графічна реконструкція Миколаївської церкви другої половини ХІІ – першої половини ХІІІ ст. з княжої Пересопниці“), кандидат історичних наук Віктор Мельник (”Образ Спаса в ансамблі передвівтарної огорожі Луцького собору св. Іоанна Богослова на тлі західноукраїнської середньовічної іконографії“), доцент кафедри історії НУ ”Острозька академія“ Віктор Атаманенко (”Кременецьке староство в середині ХVІ століття“). Наші науковці представили дві теми: ”Історико-лінгвістичний аналіз ойконімії Південно-Західної Волині ХV століття“ (доцент кафедри української філології та суспільних дисциплін Інна Волянюк) і ”Латифундії князів Радивилів на Волині“ (доцент цієї ж кафедри, вчений секретар Кременецько-Почаївського ДІАЗу Володимир Собчук).

До проблем історії Волині раннього Нового часу звернулися завідувач відділу історії середніх віків Інституту українознавства ім. Івана Крип’якевича НАН України Володимир Александрович (”Тематичний репертуар волинського іконопису ХV століття“), старший викладач кафедри історії ім. проф. М.П.Ковальського НУ ”Острозька академія“ Ірина Рибачок (”Надавчі листи та привілеї князів Острозьких і Заславських містам Південно-Східної Волині наприкінці ХVІ – першій половині ХVІІ ст. “), завідувач кафедри країнознавства НУ ”Острозька академія“, професор Петро Кулаковський (”Земельні володіння Володимирсько-Берестейської єпархії в 30 – 40-х роках ХVІІ ст. “), старший викладач кафедри документознавства і музейної справи Східноєвропейського НУ ім. Лесі Українки Оксана Штанько (”Злого ложа син“: луцький міщанин-illegitimus Андрій Федорович“), доцент кафедри історії НУ ”Острозка академія“ Микола Близняк (”Касова книга Свято-Микільської греко-католицької церкви в Острозі другої половини ХVІІІ ст.“).

Історія Волині кінця ХVІІІ – початку ХХ століть привернула увагу завідувача кафедри історії стародавнього світу і середніх віків Східноєвропейського НУ ім. Лесі Українки, доцента Оксани Карліної (”Рекрутська і квартирна повинності мешканців волинських міст і містечок (кінець ХVІІІст. – початок 1860-х років)“), аспіранта цього ж університету Катерини Яремко (”Губернське жандармське управління як основна структура Окремого корпусу жандармів (за матеріалами Волинського жандармського управління)“), завідувача кафедри релігієзнавства і теології НУ ”Острозька академія“ Надії Стоколос (”Викорінення ”латинських напластувань“ у греко-католицькій церкві під час підготовки до її офіційного скасування: чинники, перебіг, наслідки“), доцента кафедри історії України Рівненського ДГУ Олени Прищепи (”Приватна освіта як шлях до інтегрування жіноцтва в культурно-освітнє середовище Волині (перша половина ХІХст.)“), аспіранта Східноєвропейського НУ ім. Лесі Українки Пауліни Лесничої (”Культурно-освітні товариства у повсякденному житті мешканців міст Волинської губернії (початок ХХ ст.)“), директора Рівненського обласного краєзнавчого музею Олександра Булиги (”Друкарське братство Почаївської лаври як осередок чорносотенного руху на Волині“), науковця Центру дослідження і відродження Волині Володимира Дзьобака (”Досвід реконструкції тканин і костюмів Центром дослідження і відродження Волині“), завідувача наукового відділу Кременецько-Почаївського ДІАЗу Наталії Оболончик (”Спадщина Волинських Афін у Кременецькому ліцеї  20 – 30 років ХХ ст.“).

Матеріали цьогорічних ”Кременецьких читань з історії Волині“ увійдуть до чергового випуску збірника наукових праць ”Студії і матеріали з історії Волині“.

 
Анонси
Галерея
galery 15
galery 15galery 15
На даний момент 526 гостей на сайті