РЕЦЕНЗУЄМО СВОЇХ

У цьому є певна логіка: праці чужих авторів рецензуємо об’єктивно, а своїх – з особливою принциповістю, аж до доброзичливої прискіпливості. Такий підхід у повній мірі відноситься до рецензії доктора історичних наук Ірини Скакальської на монографію колеги по кафедрі, кандидата історичних наук Галини Сеньківської ”Розвиток історичного краєзнавства на Тернопільщині (середина 40-х рр. ХХ ст. – початок ХХІ ст. )“. Рецензія опублікована в часописі ”Мандрівець“, що є спільним проектом НУ ”Києво-Могилянська академія“ і Тернопільського видавництва ”Мандрівець“.

Рецензент зауважує, що історичне краєзнавство в українській і зарубіжній історіографії залишається однією з популярних проблематик, а його актуальність підсилюється зростанням інтересу до регіональної історії. Історичне Країзнавство Тернопільщини, як і всякого іншого краю, пов’язане з його особливостями і, крім цього, має своєрідну специфіку, обумовлену поєднанням в області двох історико-географічних регіонів України – Волині та Галичини, що завжди тяжіли один до одного, та через певні історичні обставини мали характерні відмінності в розвитку. Саме останній фактор не знайшов належного висвітлення в науковій літературі, що підвищує пізнавально-аналітичну цінність монографії.

Науковий рівень дослідження забезпечений ґрунтовним використанням джерельної бази історичного краєзнавства на Тернопільщині. Проаналізовано значну кількість робіт з обраної тематики, матеріали багатьох архівних фондів: Центрального державного історичного архіву в Києві, державних архівів Тернопільської та Волинської областей. Також опрацьовано відповідні фонди Тернопільського обласного краєзнавчого музею. Збагатило зміст монографії активне залучення матеріалів тогочасної періодики, зокрема місцевих газет, які науковець ретельно систематизувала і проаналізувала.

В монографії розкрито внесок музеїв, бібліотек, закладів освіти, громадських об’єднань у процес пожвавлення історико-краєзнавчої роботи серед населення та поглиблення історико-краєзнавчих досліджень фахівцями різних профілів. широко висвітлена діяльність державних і громадських музеїв, як центрів пошукової роботи, та виховного патріотичного впливу на населення. Рецензент робить проекцію на сьогодення: в реаліях сучасної України (інтервенція зі Сходу, інформаційна війна, розкол суспільства) вкрай необхідно використовувати музейні форми роботи з людьми різних вікових і соціальних категорій, особливо з переселенцями, з відвідувачами регіону (екскурсантами, туристами). У книзі подається вагома статистика: протягом року музеї Тернопільщини відвідували майже 200 тисяч осіб, а їх наукові працівники читали населенню понад 700 лекцій. Позитивний момент дослідження – увага до науково-дослідницької діяльності окремих краєзнавців: тернополянина Ігоря Герети, кременчанина Гаврила Чернихівського та інших, чиї імена заслуговують глибокої поваги, а їх творчий спадок – вивчення та використання у краєзнавчій роботі.

Належне місце у книзі відводиться краєзнавчому доробку бібліотечних установ, які практикували ефективні форми пропаганди краєзнавчої літератури: організовували клуби краєзнавчої тематики, проводили Дні краєзнавства, публікували бібліографічні огляди у періодичній пресі. Детально висвітлюється роль краєзнавства у вищих і середніх закладах освіти Тернопільщини. Бо саме краєзнавство відкриває широкі можливості та надає різноманітні засоби виховання молодого покоління. У цьому контексті шкільні музеї стали невід’ємною частиною навчально-виховного процесу, важливим фактором патріотичного і громадянського виховання, розширення світогляду учнів і формою їх залучення до участі у краєзнавчій роботі, а також одним зі шляхів відродження й активізації краєзнавчих досліджень. І автор монографії, і рецензент висловлюють стурбованість з приводу того, що в даний час з’являється низка проблем, які складають труднощі в діяльності музеїв, внаслідок чого окремі з них занепадають, зменшується їх фінансування, послаблюється організаційна та матеріальна допомога зі сторони владних структур і органів культури.

Говориться тут і про навчальний курс ”Краєзнавство“, який вимагає від викладачів належної компетентності, що передбачає знання ними необхідного масиву архівних, музейних і літературних матеріалів. Згадано і про діяльність пам’яткоохоронних організацій Тернопільщини з популяризації історії краю, зокрема про роботу обласного об’єднання Всеукраїнської спілки краєзнавців з вивчення та збереження регіональних пам’яток історії та культури. В монографії висвітлене таке специфічне питання, як краєзнавча робота української діаспори, особлива значимість якої виявилась ще в тоталітарний період, коли всі краєзнавчі дослідження в колишній УРСР проводилися з антиукраїнським акцентом та в ідеологічно заполітизованому напрямі. Мова йде і про історико-мемуарні збірники галицько-волинського змісту і наголошується, що важливий внесок у розвиток волинського краєзнавства зробив Інститут досліджень Волині у Вінніпезі (Канада). Підкреслено, що важливою ознакою пострадянського періоду в розвитку історичного краєзнавства є повернення краєзнавчої спадщини з ідеологічного забуття, реабілітація імен видатних людей краю, репресованих тоталітарним режимом і несправедливо викреслених зі сторінок історії.

Вагомим здобутком монографії, а отже і заслугою автора, вважає рецензент, є збір значного і важливого фактологічного матеріалу. Показово, що автор критично поставилась до ідеологічного складника краєзнавчих розвідок радянського періоду і цим вберегла власні краєзнавчі наукові пошуки від ідеологічних нашарувань і політичної упередженості. В монографії зібрано й інтегровано цінну інформацію про стані розвиток історичного краєзнавства, яка завершується об’ємним і змістовним висновком і служить не лише матеріалом для подальших краєзнавчих досліджень, а й  джерелом духовності та патріотизму, любові до рідного краю, шанування та збереження його історичних пам’яток.

Доброзичливий характер рецензії полягає у витриманій формі рекомендацій, адресованих автору монографії: щодо доцільності використання додаткових літературних джерел, які безпосередньо стосуються Волині та Галичини, в тому числі окремих публікацій наукового журналу ”Краєзнавство“; про необхідність особливої уваги до методики краєзнавчих досліджень, що могло би стати змістом навчального посібника з історичного краєзнавства, завдання якого полягало б не тільки у формуванні відповідних теоретичних знань, а в озброєнні майбутніх фахівців методикою практичної діяльності з дослідження та вивчення історії краю; щодо важливості використання ілюстративних матеріалів (копій документів, світлин, образотворчих матеріалів тощо) як ефективного засобу підсилення наукової аргументації теоретичних висновків і виховного впливу на читача.

Висновок рецензента однозначний: ”Монографія Г.Сеньківської ”Розвиток історичного краєзнавства на Тернопільщині (середина 40-х рр.. ХХ – початок ХХІ ст.)“ заслуговує позитивної оцінки. Відтак не викликає сумніву, що проведене наукове дослідження буде належним чином оцінене науковою спільнотою. Наукова праця Г.Сеньківської є добрим стимулом для пропагування краєзнавчої роботи“.

 
Анонси
Галерея
galery 7
galery 7galery 7
На даний момент 378 гостей на сайті