РІК СВІТЛОЇ ПАМ’ЯТІ…

У залі Гуго Колллонтая нашої академії пройшов вечір пам’яті Педагога, Художника, Поета, Музиканта Богдана Івановича Романюка. Вели програму актори експериментального студентського театру ”Пілігрим“ Марина Крупенко та Андрій Дубас.

Дійство відкрила пісня кременчанина В’ячеслава Войтка на слова Богдана Романюка ”Осінь“ у виконанні жіночого народного художнього вокального ансамблю ”Калина“ (керівник Олена Новик). Чудове поєднання тексту і мелодії дійсно створили відчуття присутності в залі цієї спокійної талановитої людини. Пісня навіяла спогади у серцях колег, дочки, вихованців, які щиро поділилися ними із присутніми.


Антон Гриб коротко зупинився на життєвому шляху свого колеги, на нелегкому дев’ятирічному періоді вигнання, що довелося пережити малому Богданкові, про його перше захоплення ілюстраціями до книг в третьому класі. Розповів про першу зустріч в Одесі, де проходило навчання і де вже відтоді звернув увагу не лише на роботи молодого художника, а й відмітив його особливу інтелігентність, чесність, відвертість і, звичайно, непересічну обдарованість. Цікава деталь: виявляється, з неабиякої любові до музики наш митець у юному віці самотужки виготовив скрипку (хоч якість її, звичайно, бажала би бути кращою), співав повстанські пісні, згодом грав на баяні, працював завклубом, організовував молодіжні вечори, був душею колективу. Як підсумок свого виступу, Антон Гриб  зауважив, що над долею його друга постійно витали потужний Ангел-охоронець і Муза, які допомогли йому дожити до поважного віку, до останніх днів висловлювати душевні почуття у музиці та фарбах і скрашувати світ своїм талантом.

Дочка митця, кременецька художниця Жанна Тріщук пригадала, що батько ніколи не злився, був надзвичайно турботливим. Багато необхідних речей, яких не було змоги купити, він виготовляв власними руками. Завжди багато читав, особливо енциклопедичні видання, і завжди дуже хотів гордитися своїм дітьми. Тому дочка вже у зрілому віці вирішила ступити на його мистецьку стежину. Діти, внуки, сусіди – його любили і поважали всі. Навіть в останній, надзвичайно важкий період, коли він уже не міг ні їсти, ні ходити, та пензля не випускав із рук. І слухав музику…

Ще один із художників і членів кременецького чоловічого мистецького гурту ”Гладущик“ Ніл Зварунчик поділився спогадами про те, як пліч-о-пліч працював із Богданом Івановичем по колгоспах, разом їздили на семінари, організовували перші персональні виставки в Кременецькому краєзнавчому музеї, брали участь у пленерах в Польщі. І до останнього дня були близькими друзями.


Заступник голови Кременецької міської ради Микола Матвіюк познайомився з Богданом Романюком перед створенням Кременецької творчої спілки. З його слів, це був не рядовий митець, а людина, яка творила душею, щоб усі зрозуміли: Кременець – неповторна перлина з великою перспективою. Під час проведення конкурсів на бачення майбутнього Кременця він зображував не руїни, а чисте, чудове, світле місто. Дар художника, надзвичайна працездатність спонукали інших іти по шляху мистецтва. А він назавжди залишився з нами у своїх роботах.

Керівник жіночого мистецького гурту ”Палітра“ та студентського гурту ”Натхнення“ Тетяна Балбус зі світлою вдячністю говорила про те, що на початку її педагогічної діяльності в нашому навчальному закладі Богдан Іванович подивився її роботи і спокійно дав таку лаконічну і важливу характеристику: ”Будуть із вас люди“. Це своєрідне благословення зіграло свою позитивну роль і постійно надихає художницю на нові і нові творчі пошуки. Її позицію підтримали колеги по кафедрі Юлія Янчук і Богдана Гуменюк: вони наголосили на ролі й участі свого наставника у формування кафедри образотворчого мистецтва, керівництві нею, про відтворення вигляду архітектури старого Кременця в його картинах, що стало недоступним для нинішніх художників, які, безперечно, будуть виховуватись і рости на його роботах.

Актори студентського театру ”Пілігрим“ Павло Левицький і Володимир Репетило розкрили ще один яскравий талант Богдана Романюка і запросили присутніх у світ його поетичної творчості.

Кременецький музикант і композитор В’ячеслав Войтко розповів, що в перервах між парами та малюванням його сусід дуже часто пропадав у гаражі, завжди щось майстрував, був постійно в роботі. Та його захоплення поезією стало несподіваним і приємним відкриттям лише після виходу автобіографічної книги ”Терниста стежина“. Одразу виникло бажання написати музику. Так народилися декілька творів, щоби поряд із полотнами життєва мудрість, любов і доброта назавжди залишаються в серцях людей ще й піснями.

Як підтвердження цих слів студентський вокально-інструментальний ансамбль ”Друзі“ виконав задушевну ліричну пісню цього творчого тандему ”Кохана“.


На завершення виступів до слова запросили колишню вихованку Богдана Романюка, а нині – літературного редактора газети ”Замок“, поетку Ніну Багнюк. ”Він був груповим керівником нашої групи, ділив з нами всі невдачі й успіхи. Наші дівчата були досить активними у громадському, мистецькому та спортивному житті тодішнього педагогічного училища. І не раз ми отримували щирі подяки за допомогу у збиранні врожаю і нагороди в конкурсах. Хоча (куди правду діти!) частенько наша нестримна енергія змушувала керівника засмучуватись. Проте особливо тонкий талант педагога ставив нас на місце тією спокійною і мудрою виваженістю, яка не допускала супротиву, суперечок і будила в гарячих серцях почуття сорому і каяття. Згодом ми ділилися спогадами на зустрічах із випускниками, відчуваючи ту особливу душевну близькість. До останніх днів ми спілкувалися наочно і по телефону. А нині хоч і дуже важко без сліз згадувати про Богдана Івановича, та хочу попросити всіх посміхнутися у знак щирої вдячності за його творчість як багатогранного Митця і в ім’я світлої пам’яті про цю дивовижну Людину і Педагога. Вірю, що душа його зараз з нами і хоче подякувати за всі наші теплі і щирі слова“.

Вечір пам’яті підготували викладач образотворчого мистецтва Тетяна Балбус, проректор з виховної роботи Микола Сиротюк і режисер-сценарист, керівник студентського театру ”Пілігрим“ Василь Скоропляс.