Кременецька обласна гуманітарно-педагогічна академія ім.Тараса Шевченка

Вже всьоме науковці шести країн – України, Канади, Німеччини, США, Словаччини та Росії – зібралися у древньому Острозі, щоб обмінятися думками з приводу історії та сьогодення української діаспори на різних континентах планети. Обговорення тематики йшло в рамках VII Міжнародної наукової конференції “Українська діаспора: проблеми дослідження”, яку підготували фахівці Інституту дослідження української діаспори факультету міжнародних відносин НУ “Острозька академія” у співпраці з Українським історичним товариством. Оргкомітет конференції очолював ректор університету, професор Ігор Пасічник. Під його керівництвом працювали проректори університету, професори Петро Кралюк і Руслана Коломаж, декан факультету міжнародних відносин, віце-президент Українського історичного товариства, професор Алла Атаманенко (координатор конференції) та Голова Світової наукової ради при Світовому Конгресі Українців Любомир-Роман Винар. Вони та представник української діаспори США Тетяна Лисенко вітали учасників міжнародного наукового форуму.

Доповіді, що прозвучали на пленарному засіданні, в основному стосувалися окремих персоналій української еміграції минулого століття: фундатора українського правознавства Станіслава Дністрянського (голова Асоціації україністів Словаччини Микола Мушинка), громадсько-політичного діяча Канади Петра Саварина (представник НТШ у Канаді Валерій Полковський), гетьманича Данила Скоропадського (провідний науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства НАН України Володимир Потульницький), історика дипломатії Євгена Слабченка (професор Дипломатичної академії при МЗС України Ірина Матяш). Привернула увагу доповідь-презентація працівника Національного художнього музею України Галини Чумак “Повернення Емми Андієвської”. По-особливому був сприйнятий виступ відповідального секретаря Українського конгресу Росії Віктора Гіршова “Проблеми українців в Росії – найбільшої діаспори у світі”, де він заявив, що “називатися українцем в Росії – це героїчно!”.

Характеристику суспільно-громадського життя в діаспорі здійснювали члени першої секції. Вони визначали роль журналу “Нова Україна” та уряду УНР в екзилі, участь українців у політичному житті Канади та Білорусі, висвітлювали боротьбу українців зарубіжжя за збереження національної ідентичності в різних соціально-історичних умовах. Науковці другої секції звернулися до проблем української освіти та науки в діаспорі, до діяльності визначних українців за межами України. Тут йшлося про українську зарубіжну історіографію, про інтерпретацію українськими вченими “Переяславської легенди” та інших соціально-культурних явищ української історії. Аналітики висвітлювали різні аспекти життєтворчості визначних постатей української діаспори: Миколи Ковальського, Юрія Шевельова, Степана Сабола, Олександра Оглоблина та інших. В цій секції працювали наші краяни. Директор Великобережецького літературно-меморіального музею Віталій Галішевський звернувся “До проблеми дослідження співпраці Михайла Брайчевського та Українського історичного товариства”, а доктор історичний наук, доцент кафедри української філології та суспільних дисциплін Ірина Скакальська подала “Біографічний портрет української волинської еліти міжвоєнного періоду ХХ ст. в еміграції”.

У дослідженні Ірини Скакальської на біографічному текстовому полі висвітлюються різні напрями діяльності представників української еліти в еміграції, які були вихідцями з Волині. Науковець наголошує, що із Західної Волині і Західного Полісся за період 1919-1938 рр. виїхали за кордон майже 50 тисяч чоловік, що склало більше 20% загальної кількості емігрантів з усіх західноукраїнських земель. Причини еміграції українців, на думку дослідників, закладені у тогочасній польській політиці асиміляції та посиленні тодішнього авторитарного режиму: польський уряд був зацікавлений в еміграції українців і національної місцевої еліти для прискорення асиміляції та колонізації волинських земель. Наш науковець говорить про центри української еміграції у Варшаві, Празі та в інших містах Європи й Америки, а також характеризує діяльність групи відомих українських емігрантів: Івана Власовського, Аркадія Животка, великої священицької родини Шумовських (Юрія, Арсена, Олександри, Павла, Петра), Олександра Неприцького-Грановського, Іова Скакальського, Ростислава Глувка та інших. Підкресливши, що українські емігранти створювали культурно-освітні товариства, наукові установи, започатковували періодичні видання, науковець стверджує: “українська еліта в еміграції забезпечила тяглість розвитку національної освіти, науки та мистецтва”.

Учасники інших секційних засідань аналізували культурні, мистецькі та літературні здобутки закордонного українства, інформували про архіви, архівні фонди та книжкові колекції, бібліографічні матеріали української діаспори.

Підкреслимо, що доктор історичних наук Ірина Скакальська демонструє професійну відданість біографічному методу дослідження проблем національної історії. Це вона черговий раз підтвердила участю у Всеукраїнській науково-практичній конференції “Адвокатура Хмельниччини в історії України”, яку Національна асоціація адвокатів України провела на базі Хмельницького університету управління та права з нагоди 135-річчя від дня народження адвоката, члена Української Центральної Ради Григорія Степури, де виступила з доповіддю “Громадсько-політична та адвокатська діяльність Григорія Степури”. Виступ нашого науковця став одним із ключових, бо повністю відповідав змісту і духові ювілейного наукового форуму.