Кременецька обласна гуманітарно-педагогічна академія ім.Тараса Шевченка

Основний науковий інтерес доктора педагогічних наук Миколи Курача проліг через площину, де пересікаються технічна і художня творчість. Це в повній мірі підтверджує його монографія «Художньо-проектна підготовка майбутніх учителів технологій», опублікована у видавництві НПУ ім. М.П.Драгоманова. Книгу рецензували доктори педагогічних наук, професори А.І.Терещук (Уманський ДПУ ім. Павла Тичини), Л.М.Оршанський (Дрогобицький ДПУ ім. Івана Франка), О.М.Торубара (Чернігівський НПУ ім. Т.Г.Шевченка). У монографії на основі проведених досліджень і багаторічного педагогічного досвіду розглядаються теоретико-методологічні, організаційні та методологічні засади художньо-проектної підготовки вчителів технологій.

Автор проаналізував стан дослідження проблеми в педагогічній теорії та практиці, обґрунтував структуру і зміст концепції та розробив модель методичної системи формування у студентів художньо-проектних знань і вмінь, визначив організаційно-педагогічні умови, сформулював зміст і запровадив у навчальний процес методичну систему формування художньо-проектних знань і вмінь у майбутніх учителів технологій.

На основі комплексного аналізу науково-педагогічних джерел у монографії стверджується, що фах учителя технологій є складною багатофункціональною структурою, основним складником якої виступає особистість вчителя, його здатність і готовність здійснювати творчу продуктивну діяльність, де синтезуються технічна і художня творчість. У цьому аспекті необхідною є підготовка вчителя-предметника з широким світоглядом і глибокими професійними знаннями, вчителя-творця зі сформованою системою художньо-проектних і техніко-технологічних знань і вмінь та вчителя-методиста, озброєного навиками самостійного пошуку в розробці та використанні як традиційних, так й інноваційних методів навчальної роботи. Наш науковець чітко окреслює складники методичної системи навчання художньому проектуванню вчителів технологій: цільовий, змістово-процесуальний, організаційно-управлінський і результативно-оціночний, які екстраполюються на мету, зміст, умови, організаційні форми, методи, технології, засоби творчого освітнього процесу для формування у студентів художньо-проектних знань і вмінь. Обґрунтовуючи психолого-педагогічні основи навчання учителів технологій художньому проектуванню, автор наголошує на необхідності вивчення спецрисунка у контексті пропедевтичної підготовки студентів до художньо-проектної діяльності. Наголошується, що для фахівців такої діяльності характерні специфічні вимоги, як вимоги до професій типу «людина – художній образ»: наочно-образна пам’ять, просторова і творча уява, наочно-образне мислення, художні здібності, естетичний смак, креативність і т. п. Такому підходу відповідає запропонована дефініція художньо-проектної діяльності як процесу самостійного творення (від виникнення ідеї до її практичного втілення у матеріалі) предметів духовно-матеріального світу з урахуванням усіх основних вимог та етапів художнього проектування, наближених до реальних умов діяльності професійного дизайнера.

Значна увага приділена використанню можливостей комп’ютерної графіки у процесі розв’язання студентами художньо-проектних завдань. Автор здійснив дидактичний відбір графічних редакторів, призначених для вирішення таких завдань, і запропонував методику навчання студентів реалізації художньо-проектних завдань із використанням засобів комп’ютерної графіки. Наголошується, що в умовах інформатизації суспільства, в тому числі й освітніх процесів, відбуваються зміни у підходах до фахової підготовки, зокрема актуалізуються вимоги до оволодіння вчителями комп’ютерними технологіями та сучасним програмним забезпеченням. Провідна роль при цьому відводиться комп’ютерній графіці як спеціальній галузі інформатики, що вивчає сукупність методів створення, обробки та відображення художньо-графічної інформації засобами комп’ютерної техніки.

Автор зазначає, що педагогічна практика і динамічні зміни у сучасній вищій школі породжують нові проблеми у професійній підготовці вчителів технологій загальноосвітніх і позашкільних навчальних закладів, що вимагає новітніх стратегій, які розроблятимуться спільними зусиллями науковців і практиків.