Кременецька обласна гуманітарно-педагогічна академія ім.Тараса Шевченка

Науковий пошук завершення не має: за дослідженим відкриваються нові поля ще не звіданого – і пошук продовжується. Тому науковець також не знає творчого спокою: завершена робота виявляється своєрідною преамбулою до наступної, а наступна вказує напрям нових перспективних досліджень. До науковців творчого неспокою належить доктор історичних наук Ірина Скакальська. Перелік її наукових публікацій, де вона фіксує результати власних наукових досліджень, постійно поповнюється і поширюється як на вітчизняні, так і на зарубіжні видання та часописи.

У матеріалах Всеукраїнської науково-практичної конференції до 125-річчя від дня народження Патріарха Йосифа Сліпого ”Проблеми національно-патріотичного виховання: історичний та психолого-педагогічний аспекти“ в розділі ”Патріарх Йосиф Сліпий – приклад служіння народові“ опубліковане дослідження Ірини Скакальської ”Науково-педагогічна діяльність Й.Сліпого у 1926 – 1945 рр.“ (у співавторстві з Іриною Швалюк, здобувачем Тернопільського НЕУ). У статті наголошується, що в основі будь-якої системи освіти лежить прийнятий суспільством комплекс цінностей, а також віра в ідеали і переконання, спрямовані на відповідні духовні орієнтири. У цьому контексті важливим є вивчення науково-педагогічної діяльності Йосифа Сліпого. Тим більше, нині відбувається трансформація ідеологічно-світоглядної складової освіти у напрямі європейських стандартів, а християнська стратегія виховання є домінуючою для європейської традиції і відіграє провідну роль у європейському культурно-освітньому просторі. Тому важливо знати уроки минулого, за допомогою яких можна уникнути неефективних теоретичних і практичних підходів до формування цілей і завдань навчально-виховного процесу  в сучасному закладі освіти.

Патріарх УГКЦ Йосиф Сліпий відомий не лише як церковний діяч, а й як науковець-педагог, організатор освітньої справи. Основні риси науковця-педагога Йосифа Сліпого автор визначає словами: ”Він вважав, що віра і наука йдуть різними дорогами, але мають одну мету – правду. Джерелом правди є Бог. Через науку людини приймає правду ззовні, а через вірування здійснюється внутрішнє сприйняття правди“. Це підтверджує, що Й.Сліпий був вдумливим богословом-мислителем і талановитим ерудитом у застосуванні наукового методу. Він наголошував на визначальній ролі освіти та християнського виховання і вважав, що такому підходу альтернативи немає. За нинішніх обставин виникає потреба використання науково-освітнього досвіду Йосифа Слфпого в його органічному поєднанні з новітніми досягненнями сучасної педагогіки та соціальної практики .

У Збірнику наукових праць Інституту історії та міжнародних відносин Вармінсько-Мазурського університету в Ольштині (Польща) ”Меншість і більшість“: культурні відносини на пограниччі“ поміщена стаття Ірини Скакальської ”Роль духовенства  у розвитку церковно-освітньої справи на пограниччі у міжвоєнний період ХХ ст. (Західна Волинь)“. Автор звертає увагу на протистояння прихильників дерусифікації православної церкви з консервативними релігійними діячами, на процес окатоличення православного населення Західної Волині та спроби католицького єпископату захопити сакральні споруди та земельну власність місцевих православних церков, на важливість освітянської праці православного духовенства на українсько-польському пограниччі та на його взаємодію з польською владою у вирішенні освітянських проблем. Дослідниця виокремлює думку, за якою саме проросійські настрої консервативної частини духовенства загрожували державності Речі Посполитої. Логічно, що з огляду на це польська влада підтримала український церковний рух за автокефалію, бо це давало змогу перетворювати православних українців на лояльний елемент до урядової політики. Так, у російсько-українському пограниччі ідея українізації православної церкви здобувала певну  підтримку зі сторони польської спільноти. Позитивно, що автор використовує фактологічний матеріал Кременця і Кременецького повіту, яким підтверджує свої аналітичні висновки, зокрема щодо зацікавленості духовенства у створенні й організації роботи освітніх закладів і насамперед шкіл для народу.