Кременецька обласна гуманітарно-педагогічна академія ім.Тараса Шевченка

Науковці кафедри української філології та суспільних дисциплін, кандидати філологічних наук, доценти Олена Пасічник та Ірина Комінярська на запрошення своїх колег із кафедри іноземних мов і прикладної лінгвістики Навчально-наукового гуманітарного інституту Національного авіаційного університету брали участь у роботі Х Міжнародної наукової конференції ”Національна ідентичність у мові та культурі“. До програми форуму увійшла 91 доповідь 104 науковців з України, Канади, Франції, США, Словаччини, Польщі та Росії. На пленарному засіданні вчені висвітлювали значення діалогу в культурі інформаційної ери, сутність національної ідентичності у контексті  глобального соціуму та місце і роль ідентичності особистості у сучасний період, проблеми культурної індустрії (мистецтво, література, театр) в аспекті збереження національної ідентичності в умовах технологізованої і політизованої цивілізації. Тематична диференціація наукової дискусії була здійснена у таких напрямах: ”Проблема національної ідентичності в контексті полілогу культур“, ”Взаємодія національних мов сучасної Європи“, ”Культурологічна інтерпретація художнього тексту“, ”Тематика тілесного у подоланні культурних бар’єрів (лінгвістична інтерпретація)“.

Доцент Ірина Комінярська працювала в секторі з обговорення актуальної проблеми національної ідентичності у контексті полілогу культур. Учасникам цієї тематичної дискусії вона запропонувала власне наукове дослідження ”Проблема національної ідентичності: ALTER EGO I ALTER IDEM у літературній спадщині Уласа Самчука“. Наша дослідниця виходить з того, що провідна роль у збереженні національних традицій та у творенні нових духовних цінностей належить українському письменству, для якого проблема національної ідентичності є однією з найактуальніших. Вона характеризує художню літературу як надійне джерело вивчення національної ідентичності, причому таке джерело, для якого визначальними рисами є об’єктивність і достовірність. Останнє обумовлюється тим, що література висвітлює національну ідентичність не лише через призму авторської свідомості, а й у контексті взаємозв’язку різних моделей міжнаціональної комунікації. Наголошується, що це в особливій мірі стосується творчості Уласа Самчука, бо саме в його творах ожила правда про історичне минуле українського народу і тому його літературна спадщина, за словами тернопільського літературознавця Романа Гром’яка, виступає яскравим феноменом у світовому українстві та ”все виразніше виявляє характер націєтворчого чинника“.

У дослідженні підкреслюється, що українське національне життя та національна ідентичність набувають у творах У.Самчука власного тлумачення, яке окреслюється словами самого письменника: ”Нашим святим і невідкладним обов’язком було, є і завжди буде возвеличити і утвердити наш народ живим словом у родині інших народів світу… Як би воно не було, ми були, ми є і ми будемо…“. Національний письменник володіє внутрішнім духовним правом ідентифікувати себе зі своїм народом, бо його біографія невід’ємна від історії народу, а його творчість нерозривна з національною культурою. Тому справжній письменник не просто окреслює місце свого народу у світі, а возвеличує його як глобальний феномен: ”Велике місце займає наявність такого простого факту, як поява на історичній сцені нас, українців. Нас, як окремої історично діючої духовності та всього, що з цим поняттям пов’язується“. У цих словах – Самчукове розуміння національної ідентичності українства, важливості й необхідності нашого місця у світовій спільноті народів.

До фахового літературного аспекту розвитку національних культур, зокрема літературної творчості, звертається доцент Олена Пасічник у своїй науковій розвідці ”Культурологічні мотиви в листах Юліуша Словацького до матері“. Автор резонно зауважує, що листи є фактом приватного життя їх авторів, але листи діячів мистецтва є фактом мистецького життя нації, належать народу. У дослідженні повідомляється про збірник ”Листи до Матері“, опублікований до 200-річчя видатного польського поета. Листи приходили з еміграції у Кременець – малу батьківщину поета – і були адресовані його матері Саломеї Словацькій-Бекю. Українською мовою епістолярій Ю.Словацького переклала кременчанка, краєзнавець Маргарита Гецевич. Завдяки листам дізнаємося про тогочасну діяльність Словацького як поета й інтелектуала. Словацький повідомляє, що бере уроки іспанської мови для того, щоб краще розуміти ”Дон Кіхота“ і читати трагедії Кальдерона. В цьому – не лише працьовитість, інтелектуальна методика, прагнення впіймати дух художнього творіння іншого національного текстового поля, а й розуміння (притому прогностичне розуміння!) того, що ми сьогодні, на початку ХХІ століття, через 200 років називаємо ”проблемою неперекладності“, за якою, образно кажучи ”один до одного“, ”суть до суті“ неможливо перекласти іншомовний твір, бо ідентично (ось вона ідентифікація!) він звучить тільки рідною мовою, а в перекладі втрачається національна духовна неповторність твору, бо перекладач  (а за ним і читач) бачать його через власні іншомовні ”лінгвістичні окуляри“, фокус яких не вловлює глибинних ознак національної самобутності. Ще одна важлива деталь: перебуваючи в містах Західної Європи, в бібліотеках яких зосереджені всі багатства тогочасної літератури та літератури минулих часів, Юліуш Словацький все-таки звертається в листах із проханням надіслати йому твори польських авторів. Таким чином, у контексті полілогу національних культур, в даному випадку літератур, найнеобхіднішим є і найпотужніше звучить голос національної культури рідного літературного слова. В цьому і є суть національної ідентичності – бачити своє особливе місце у сузір’ї народів, у суцвітті національних культур.

За матеріалами наукової конференції ”Національна ідентичність у мові та культурі“ опубліковано однойменний збірник наукових праць.