РЕЛІГІЙНИЙ АСПЕКТ ПСИХОЛОГІЇ ОСОБИСТОСТІ

Серед складних тем психодуховної спрямованості названа проблема, без сумніву, належить до розряду найскладніших. Бо вона не просто проходить, а йде по демаркаційній лінії релігії і науки, духовного осягнення і наукового пізнання, одкровення віри й аналітичної логіки. Саме по такому гострому «світоглядному лезу» довелося пройти (і не схибити!) науковцю нашої академії, доктору психологічних наук Наталії Савелюк під час роботи над монографією «Психологія розуміння релігійного дискурсу». Книга солідного обсягу (400 сторінок) побачила світ у київському видавництві «КНТ». Рецензували видання доктори психологічних наук, професори – завідувач кафедри соціальної психології Київського НУ ім. Тараса Шевченка Алла Коваленко, завідувач кафедри загальної психології та психології розвитку особистості Одеського НУ ім. І.І.Мечникова Зоя Кіреєва, завідувач кафедри психології Дрогобицького ДПУ ім. Івана Франка Мирослав Савчин.

Монографія – результат комплексного авторського наукового дослідження, в якому розглядаються філософські, загальнонаукові, психологічні та міждисциплінарні аспекти вивчення релігійного дискурсу. Автор описує системотвірні психологічні виміри розуміння такого дискурсу: когнітивно-інтелектуальний, афективно-емпатійний, мотиваційно-цільовий, конативно-нормативний. Важливо, що розуміння релігійного дискурсу теоретично й емпірично висвітлюється у контексті релігійної активності особистості, яка характеризується і в загальному, і на базових рівнях: символьно-архетипному (субперсональному), смисловому (персональному), значеннєвому (інтерперсональному). Для методичного та сутнісно-змістового маркування досліджуваної проблематики автор обґрунтовує поняття «релігійна дискурсивна особистість» та описує чотири основні типи такої особистості (когнітивно-прагматичний, афективно-амбівалентний, афективно-комунікативний, афективно-когнітивно-комунікативний).

Науковець виходить з того, що тематика релігійного дискурсу для українських дослідників, фахівців і просто зацікавлених духовною проблематикою інтелектуалів історично, соціально, психологічно невичерпна, бо релігійність, за даними будь-яких досліджень, була і залишається ключовою світоглядною, соціально-культурною та етнопсихологічною характеристикою української спільноти. У сучасній психології продовжують обґрунтовувати засади втілення духовної парадигми, визначати підвалини українського національного менталітету, де феномен духовності значною мірою отримує саме релігійне трактування. Звідси випливає, що дослідження релігійного дискурсу, як магістрального шляху проникнення до глибин релігійної свідомості, стало актуальним завданням сучасної української психології.

Гострота проблеми підсилюється складним духовним станом сучасного соціуму в широкому плані та необхідністю продовження активної апробації новітніх теоретико-методологічних орієнтирів – у фаховому аспекті. Автор наголошує, що проблема релігійного дискурсу має і глобальний контекст: динамічність і нестабільність навіть тисячоліттями «законсервованих» релігійних цінностей в умовах трансформацій постмодерного полікультурного середовища, коли всі ідеали, норми, концепції культурно-духовного спрямування переосмислюються, набувають нового тлумачення, застосовуються з модерними підходами й інноваційними цілями в різних сферах суспільного життя.

Наш науковець зауважує, що в Україні проблему розуміння релігійного дискурсу у своїх дослідженнях розробляють здебільшого не психологи, а науковці з інших галузей знання й під кутом зору семантично-функціонального, риторичного, трансцендентального чи культурологічного аспектів або християнсько-біблійного трактування феноменів людинобуття. Хоч у вітчизняній психології з’являються відповідні поодинокі дослідження, зокрема теоретико-методологічний аналіз онтології та феноменології молитовного дискурсу, – системних емпіричних напрацювань, де було б поєднано потужні ресурси сучасної дискурсивної психології, психолінгвістики, психосемантики з метою вивчення реальних психологічних, особистісних корелятів релігійного дискурсу, не знаходимо. Це й визначило комплексну мету монографічного дослідження: теоретичне обґрунтування й емпіричне окреслення психологічних засад і видів розуміння особистістю релігійного дискурсу в загальному контексті її релігійної активності й у зв’язку з особистісними рисами і властивостями.

У монографії зазначається, що релігійний дискурс з його основними психологічними складовими (сповідь, проповідь, молитва, ритуальні дії) виступає основним способом, чинником, середовищем рецепції, осмислення і творення релігійної картини світу в її соціальних і персональних масштабах і контекстах, а релігійна дискурсивна особистість – повноцінним суб’єктом зазначеного процесу. Запропонований дискурсивний підхід, без сумніву, значною мірою допомагає подолати теоретичну й емпіричну обмеженість традиційних наукових досліджень, суб’єктивної значущості молитви, насамперед одномірність таких досліджень, і відкриває перспективи кроскультурного розширення наукових пошуків у секторі релігійного дискурсу, зокрема в осмисленні та ґрунтовному аналізі мотиваційно-цільового аспекту релігійної активності громадян України.

 
Галерея
Капела бандуристів
Капела бандуристівКапела бандуристів
На даний момент 471 гостей на сайті