ШТУРМ НЕПРИСТУПНИХ ЗАМКІВ

Ці оборонні та фортифікаційні споруди у свій час навівали страх на ворогів, вистояли перед навалами іноземних завойовників. Йдеться про Кременецький замок на горі Бона, Дубенський замок на берегах Ікви та про Тараканівський форт поблизу Дубна. Проте згадані військово-інженерні укріплення «впали» від навчально-пізнавального штурму студентів спеціальності «Історія» нашої академії. Науково-педагогічне керівництво згаданою «стратегічною» операцією здійснював інтелектуальний штаб науковців-істориків у складі доктора історичних наук, професора кафедри Ірини Скакальської та кандидатів історичних наук, доцентів  Володимира Собчука й Олександра Солов’я.

Першим пунктом історичного вояжу став Кременецький замок – старовинна фортифікаційна оборонна споруда, що здіймається на 397 м у центральній частині м.Кременця на  оповитій легендами Замковій горі, або, як її іще називали Боною, на честь королеви Бони Сфорца Арагонської, яка володіла містом і замком у 16 столітті. Перша письмова згадка про це укріплення міститься в Галицько-Волинському літописі і датована 1227 роком. Тут ідеться про те, що в ХІІІ столітті укріплену земляним валом з частоколом гору і саме місто не змогло захопити війська угорського короля Андраша II, хана Батия, золотоординського воєводи Куремси. Та 1259 року на вимогу темника Бурундая волинський  князь Василько Романович змушений був зруйнувати кременецькі укріплення.

У ХІV – ХV століттях під час воєн між Короною Польською та Великим князівством Литовським за галицько-волинські землі м. Кременець не раз переходило із рук у руки – і кожен його володар намагався відновити укріплення на Замковій горі: князі Юрій Наримутович, Любарт, польський король Казимир III Великий, городенський князь Вітовт, Скиргайло Ольгердович, князь Свидригайло, великий князь литовський Сигізмунд I Старий та його позашлюбний син, віленський єпископ Янус.

У 1535–56 роках замком володіла дружина Сигізмунда I – королева Бона Сфорца Арагонська, котра доклала багато зусиль для зведення на горі нових фортифікаційних споруд. Згідно з люстрацією 1545, замок був кам’яним, від міста недоступним, мав 2 мости на ланцюгах, 3 вежі, що іменувалися – «Над воротами», «Черлена», «Над новим домом», а також палац, приміщення для гарнізону, 25 закінчених і 8 незакінчених сховищ («городнів»), церкву св. архістратига Михаїла. У той час на озброєнні замку було 29 гармат, 2 мортири, 22 фальконети, 10 гаківниць, 33 рушниці. Мурами замку йшла крита галерея з бійницями. Тогочасну могутність замку підтверджують також люстрації 1552 та 1563. Природна недоступність гори, посилена фортифікаціями, значна кількість зброї та запасів пороху, води і харчів давали змогу захисникам замку, в разі потреби, тримати тривалу облогу, тому багато з нападників навіть не намагалися його штурмувати.

Однак восени 1648 року замок не втримав тривалої облоги і був узятий козацькими полками Максима Кривоноса та Філона Джалалія, зруйнований і втратив своє оборонне значення.

Нині від колишнього замку збереглися квадратна двох’ярусна Надбрамна вежа та в'їзна арка в готичному стилі, частково – оборонні мури та вежа Над новим домом. Тут встановлено охоронну та меморіальну таблиці.

Далі пізнавально-туристична дорога пролягла поза межі Тернопільської області, до древнього Дубна, де на берегах Ікви стоїть величний Дубенський замок – неприступна легендарна фортеця скарбів князів Острозьких. У свій час він був одним із найбагатших у Європі. Імператори, королі та гетьмани приїжджали сюди з офіційними та неофіційними візитами. Кажуть, колись він ховав у своїх неприступних стінах та потаємних підвалах величезні скарби, родинні надбання князів Острозьких, які постійно приваблювали і татар і козаків, та ніхто так і не зміг завоювати фортецю.

Саме біля Дубенського замку відбувалися реальні події, описані у «Тарасі Бульбі» Миколи Гоголя. За історичними даними, тут головний герой втратив своїх двох синів.
Та все це залишиться в історії і в захоплюючих легендах.

Знаменитий сьогодні Дубенський замок спершу був дерев’яно-земляним укріпленням і не мав такої могутності і міцності, як новіші кам’яні спорудження, що збереглись до наших днів. Тому князь Костянтин Острозький в кінці XV століття взявся за спорудження потужного замкового укріплення – значно більшого за площею зі стійкими до ворожих наступів конструкціями у стилі пізнього ренесансу. Два глибоких рови теж були хорошою лінією оборони. У час небезпеки їх наповнювали річкові води Ікви. Великий підвісний міст, що давав дорогу через рови, щовечора піднімали.

На час нападу татар Дубенський замок був «закутий» в олово та броню. Аби військо мало добрі обладунки і хорошу зброю, на території постійно діяла людвисарня (ливарна майстерня). Вона давала ядра власного виробництва та навіть гармати. Дубенський замок увійшов в історію як один із найстійкіших: протягом п’яти століть його ні разу не взяли штурмом, хоча протягом XVII століття на місто нападали близько ста разів.

Тут знаходяться два палаци – Острозьких та Любомирських, які колись вражали багатим виглядом тих, хто побував у Дубно. Важливою складовою замкового ансамблю є трьохповерховий надвратний корпус XV століття із в’їзними воротами.

Гетьман Литви Костянтин Іванович Острозький – єдиний із православних князів, хто удостоївся цього високого звання і вважався найбагатшим у Європі. Відомо, що в 1616 році складено реєстр скарбів замку князів Острозьких, де були зазначені кінська збруя, оздоблена дорогоцінним камінням зброя, золотий і срібний посуд, красиві дорогі тканини, прикраси: діадеми і перстні з рубінами і алмазами, намисто – всього 49 скринь добра.

Підземелля були справжнім лабіринтом – широкі ходи-тайники, де при потребі могла заховатись велика кількість людей. Тут зберігали зброю і їжу на випадок облоги. Цікаво, що продукти включені у перелік скарбів замку. Справді, у час нападу ворогів їжа могла стати дорожчою і важливішою для людей, ніж будь-які коштовності.

Вже в середині 1600-х років, коли замком володів Владислав Домінік Заславський,  фортецю хотіли завоювати козаки на чолі з Максимом Кривоносом, та в останній момент відмовились від наступу. Російські війська теж її не взяли. Наступними господарями стали Сангушки. Князь Януш сильно занедбав замок, живучи на широку ногу за рахунок успадкованих скарбів Острозьких. Згодом місто Дубно він подарував князю Станіславу Любомирському. Пізніше на території побудували палац Любомирських, що прославився гостинністю: тут часто відпочивали численні друзі господарів, організовано своєрідне казино, де багаті вельможі програвали цілі статки. Програли величезні суми грошей у карти і Юзеф Любомирський із сином. Тому змушені були продати Дубенський замок разом із містом військовому відомству.

У буремні роки Першої світової війни замок обстріляла австрійська артилерія. Довгі роки у Дубно стояли руїни фортеці. Та у 1930-х поляки почали його відновлення.

Сьогоднішній замок – це частина державного історико-культурного заповідника.
У фортеці діє музей. Постійні та тимчасові виставки. Тут можна побачити дерев’яні скульптури XVII cтоліття, зокрема й досить рідкісну постать Діви Марії, яка зображена вагітною, цінну зброю, картини, колекції монет і багато інших, дійсно унікальних речей. Вражаючою є виставка історії тортур та покарань, для якої виділили аж три кімнати підземелля. У замку проводять театральні вистави, конференції, концерти, зустрічі і навіть весілля.

Проїхавши по дорозі з Дубно близько двохсот метрів і повернувши трішечки вправо, дослідники рідного краю опинилися біля бетонного входу у військовий об’єкт, витвір інженерного мистецтва, справжнє диво фортифікаційної архітектури – Тараканівський форт. Тут вони побачили муровані споруди, що вражають своєю монументальністю і товстелезними стінами.

У другій половині XIX століття царський уряд вирішив укріпити західні рубежі Російської імперії. З ініціативи військового інженера-фортифікатора, генерала Е.І.Тотлебена були проведені обстеження у Віденському та Київському військових округах для вибору найвигідніших пунктів для перешкоди ворогові, який вторгнувся б і захотів би скористатися залізницею та іншими важливими шляхами. Остаточно місце для форту вибрали на одному з невеликих горбів, що в якихось 6 кілометрах південно-західніше Дубна за селом Тараканів. Поруч протікала річка Іква з болотистими берегами, які з південно-східного боку до деякої міри захищали б форт від наступу ворогів. Форт прикривав би й новоспоруджувану залізницю Здолбунів-Радивилів, і старовинний шлях Корець – Острог – Дубно – Радивилів. Гарнізон форту-застави визначався приблизно в тисячу чоловік.

Будівельники розпочали з важких і трудомістких земляних робіт. Тисячі жителів навколишніх сіл і містечок возили тачками, возами, носили носилками землю. Працювали з раннього ранку до пізньої ночі, а за виснажливу роботу отримували мізерну плату.
Нарощування цього горбу почалося на початку 1860-х років. Потім почали копати обвідні рови. Ці земляні роботи здійснювалися протягом десяти років. Якраз тоді закінчувалось будівництво залізниці між Дубном та Бродами, що проходила попід самою будовою.
Залізницею доставляли будматеріали.

До 1880 року було завершено основні роботи, що стало значною подією для всього Південно-Західного краю Росії, у склад якого входила і територія нинішньої Рівненщини. Начальство, якому підпорядковувався форт, поспішило про цю подію повідомити Олександра III. У 1890 році царська родина особисто оглянула всі 105 казематів форту.

Основний земляний хід до казарми вів зі сходу. Бійниці з обох його сторін збудовані під певним кутом до входу, що давало можливість знищити ворога, якщо він прорвався б усередину.

На території форту знаходились колодязі із вмурованими в їх стіни рейками, з допомогою яких по спеціальних лотках лебідками піднімались із підземелля боєприпаси. Автор проекту передбачив будівництво трьох глибоких колодязів для води, що давало можливість обладнати водопровід. Була тут і каналізація. 1899 року з’явилося електроосвітлення, форт телефонізовано. Військове оснащення форту становило 40 гармат та 10 кулеметів.

1905 року тут розташувався гарнізон, який складався з артилерійської та двох піхотних рот. У цьому ж році, після повстання солдатів, гарнізон розформували. З форту зробили в’язницю для військових.

У 1915 році, на початку Першої світової війни, російські війська відступили з форту і  без бою здали його австрійській армії. У 1920 р. форт утримували поляки, які під командуванням майора Матчинського оборонялись від армії Будьонного.
Протягом Другої світової Війни бої за форт не велися, а після закінчення війни форт втратив своє призначення.

Деякі сцени фільму Олеся Саніна «Поводир», або «Квіти мають очі» (2014 рік) відзняті у Тараканівському форті.

Так юні історики доторкнулися до цікавих, славних і дещо забутих сторінок неспокійного історичного минулого рідного краю, відчули на собі дух багатовікової боротьби народу, а також занепаду колись величних і неприступних фортець, які благають вже їх, молодих про термінове відродження у якості цінних туристичних об’єктів.

 
Анонси
Галерея
galery
galerygalery
На даний момент 275 гостей на сайті