Пошук

ХРАМ ВОЗДВИЖЕННЯ ХРЕСТА ГОСПОДНЬОГО – КРЕМЕНЕЦЬКА СВЯТИНЯ

«Храм Воздвиження Чесного Хреста Господнього в місті Кременці» – сьома книга із серії «Кременеччина: минуле й сьогодення. Сторінки пам’яті». Її підготував тандем авторів, аматорів-краєзнавців – педагог і журналіст, член НСЖУ Валентина Шпак і краєзнавець, громадський діяч Василь Олійник. Це далеко не перше їх краєзнавче дослідження: вони мають значний літературний доробок з історії нашого краю, конкретно, за тематикою становлення та розвитку освіти, розгортання національно-визвольного і повстанського руху на Кременеччині та Волині. Зокрема, Валентина Шпак працювала над книгами «Кременецький ліцей – центр освіти і культури краю у 20–30-х роках ХХ ст. Особистості», «Духовна православна семінарія у Кременці в 1919–1939 роках», «Alma mater в іменах», «Кременецька обласна гуманіарно-педагогічна академія ім. Тараса Шевченка (від минулого до сьогодення)», «Собор Преображення Господнього у Кременці». За сприяння та безпосередній участі Василя Олійника побачили світ по три книги із серії «Нескорена Кременеччина» та серії «Кременеччина: минуле й сьогодення».

Рецензоване видання опубліковане Кременецьким видавництвом Василя і Марії Деревінських «Малий видавничий дім». Всі редакторські роботи (літературне редагування, коректура, дизайн) взяли на себе автори книги; комп’ютерний сервіс забезпечили Василь Деревінський і Юрій Яблонський. У книзі використані світлини з архівів Василя Олійника, Олександра Мінчука і Юрія Гаськевича. При підготовці книги проаналізовано матеріали 45 літературно-інформаційних джерел, серед яких – публікації кременчан Гаврила Чернихівського, Валентини Шпак, Володимира Собчука, Анатолія Багнюка, Святослава Бодяка, Олега Головатюка, Олександра Гаврилюка. Видання рецензували кандидат історичних наук, доцент Олександр Соловей, настоятель храму Святого Архистратига Михаїла ПЦУ с. Лосятин, аспірант Тернопільського НПУ ім. Володимира Гнатюка, протоієрей Василь Хоміцький, настоятель храму Воздвиження Чесного Хреста Господнього м. Кременця, протоієрей Василь Ярмолюк.

У «Передслові» до книги автори наголошують: «Головна увага спрямовується на висвітлення розвитку та функціонування релігійних храмів у Кременці, зокрема, храму Воздвиження Чесного Хреста Господнього, останніх трьох десятиріч з історії храму, зусилля кременчан та їх участь у відбудові занедбаного приміщення церкви та навколишньої території, а також сучасного життя церкви та її парафіян…Парафіяни церкви добре знають один одного, разом перебувають у храмі в часи радості та в сумну годину – стають однією спільнотою, що так важливо в житті людини…Ми вдячні Богові за можливість бути знайомими з тими людьми, які збагатили наше життя своєю присутністю, знайомством із ними. Тому в книзі є згадки про людей, які в різний час були парафіянами церкви, звідси вирушили у Царство Небесне, залишивши нам лише спогади…». Автори видання ведуть розмову про духовність українського народу, про його вірування, про національну церкву. Безпосередня і конкретна увага приділяється історії та відродженню храму Воздвиження Чесного Хреста Господнього у Кременці на початку 90-х років минулого століття, відновленню богослужінь у ньому, а також тим свідомим і небайдужим українцям, які повернули до життя давню святиню, що кличе людей до спільної молитви, до мудрого слова священика та духовного співу церковного хору.

В загальнотеоретичній частині дослідження дано лаконічну характеристику релігійній свідомості українців, що виростала на грунті дохристиянських вірувань наших предків із засвоєнням світоглядно-моральних цінностей, духовних скарбів і канонів християнства як однієї із світових релігій. Коротко висвітлено період утвердження християнства в Києво-руській державі. Важливо, що належна увага приділена загальній характеристиці релігійного життя нашого краю в його історичному контексті. Згадано про діяльність Кременецького єзуїтського колегіуму, Києво-Могилянської академії, що мала школу-філію у Кременці, православних братств; йдеться також про окатоличення, ополячення, русифікацію місцевого населення та про зневагу до його релігійних почуттів. Поіменно названі священнослужителі, які зазнали переслідувань , репресій і навіть були знищені в роки фашистської окупації та радянського комуністичного режиму. Репресії комуністичної влади поширилися і на сакральні споруди: з кінця 50-х років у Кременці було закрито храми Покрови Пресвятої Богородиці, Преображення Господнього, Воздвиження Чесного Хреста Господнього, Богоявленський чоловічий монастир. Відновлення їх розпочали в роки незалежної України.

До позитиву книги слід віднести увагу, виявлену її авторами до історії 14 основних кременецьких храмів. Розпочинається історія міських сакральних споруд із згадки про те, що на рубежі ХІV–XV століть на Замковій горі було збудовано Замкову церкву в ім’я Святителя і Чудотворця Миколая, спадкоємцем якої після низки історичних трансформацій став Свято-Миколаївський собор, що діяв і в часи двох світових воєн, під час німецької і радянської окупації, а в наш час його архітектурний ансамбль (знаходиться на балансі Кременецько-Почаївського ДІАЗу)  доповнився новозбудованим корпусом регентського училища і є культовою спорудою парафії УПЦ. Зустрічаємо згадки про храми, які зникли в далекому минулому: церква Преображення Господнього з монастирем при ній на горі Сичівка, храм Святого Архістратига Михаїла на Замковій горі, Воскресенська церква в районі нинішньої вулиці Базарна, церква Святої Параскеви П’ятниці в Запоточчі, Трьохсвятительський храм Волинської духовної семінарії, храм Святого Духа і  монастир Богоявлення Господнього в центрі міста. Останній знайшов своє історичне продовження як православний чоловічий (1865), а потім жіночий (1953) Богоявленський монастир (за краєзнавчим музеєм). Із ХVІ століття діє церква Різдва Пресвятої Богородиці на Туниках. Особливі слова сказані про собор Преображення Господнього, який знаходиться в історичному корпусі колишнього єзуїтського колегіуму ХVІІІ століття: «Сьогодні до святині поспішають люди – громада Православної церкви України…Звучать кременецькі куранти, а щовечора завершає день багатоголосе і близьке нашому серцю «Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни». Храм поступово став духовним осередком, у якому дбають про внутрішній світ людини, її свідомість, світоглядні орієнтири, плекають людські цінності…». Йдеться у книзі і про храм Покрови Пресвятої Богородиці, що в районі залізничного вокзалу, храми  Святого Рівноапостольного князя Володимира і Святих Петра і Павла на Перелісках, про церкву Святої Мучениці Тетяни, що біля Волинського ліцею імені Нестора Літописця, та про відновлену церкву Святої Трійці на Калантирі. Багато сказано про новозбудований храм Різдва Пресвятої Богородиці ( в районі цукрозаводу) Тернопільсько-Зборівської архієпархії УГКЦ та про костьол Святого Станіслава у центрі міста. Приділена увага  іудейським сакральним спорудам, яких у Кременці до часів Голокосту було близько двадцяти.

Церковне життя Кременця і Кременеччини відображене на фоні загальнонаціональної боротьби за незалежність української церкви, в руслі намагань населення  «розмоскалити» православну церкву на Волині та пробудження релігійного життя, духовно-церковного відродження в Україні та регіоні. Належно описані зустрічі мешканців міста і району з ієрархами національної церкви, вдадикою УАПЦ Володимиром Романюком і першим Патріархом Київським і всієї України  Мстиславом. Названі десятки імен національно свідомих вірян, які максимально включилися в конкретну роботу по відновленню діяльності парафіяльних громад і відбудові храмів, чим подвижницьки долучилися до відродження духовно-релігійного життя нашого краю.

Зрозуміло, що основна частина змісту книги стосується історії та сьогодення храму Воздвиження Чесного Хреста Господнього, або, як ще його називають, Чеснохрестської чи Хрестовоздвиженської церкви. За твердженнями дослідника історії Волині Миколи Теодоровича, витоки храму слід шукати орієнтовно в ХІ столітті, коли на Чернечій горі (нині – гора Черча) було збудовано Чеснохрестську церкву і моастир при ній. Історія храму, як і вся історія нашого народу, була складною і динамічною, як з часовими і просторовими змінами, так і з конфесійними спрямуваннями. З кінця ХVІІІ століття церква стає православною, а нинішнього архітектурного вигляду вона набирає наприкінці ХІХ століття. До речі, в 20-30-х роках ХХ століття Божа служба в храмі здійснювалася українською мовою, а семінаристи Кременецької духовної православної семінарії проходили священичу практику саме в Чеснохрестській церкві. Одним із таких практикантів був кременчанин Василь Скакальський, який згодом став дияконом храму Воздвиження Чесного Хреста Господнього, заснував церковний хор; після війни потрапив до Канади, звідти – до Південної Америки, де служив архіпастирем як єпископ Іов. Рішенням комуністичної влади в 1958 році храм було закрито. Богослужіння відновилося лише в 1990 році. Спочатку парафія належала до УАПЦ, з 2013 року – до УПЦ Київського патріархату. Нині входить до Православної Церкви України.

Чеснохрестська церква, як і всі православні храми, – не звичайна споруда, а справжній витвір мистецтва. Ось що говорить про архітектуру храму відомий фахівець Сергій Гаськевич: «Які чіткі лінії! Яка геометрія, яке фантастично правильне співвідношення форм і розмірів! Як чудово витримані пропорції! У вище наведених критеріях Чеснохрестська церква – неперевершений еталон». Завдяки таким якостям церковна споруда несе в собі, крім естетичного змісту, ще й історичні відомості, виступає частиною нашої національної пам’яті. В архітектурі церкви знаходять відображення закономірності та особливості церковної архітектури, які визначаються суспільно-політичними і національними тенденціями, наслідуванням традиційних зразків, стилів минулого, а також новими тенденціями в будівельному мистецтві та можливостями новітніх будівельних технологій. То Чеснохрестський храм спорудили й оздобили волинські майстри, надали йому традиційних ознак української сакральної архітектури, навіть характерних рис волинського стилю у зведенні церковних споруд.

Кілька десятиліть існування в «бездоглядному» режимі негативно вплинули на технічний стан церковного приміщення та прилеглої території. При храмі було створено ініціативну групу самовідданих і працьовитих парафіян, яких об’єднала спільна мета – якнайшвидше створити матеріально-технічні умови для повноцінного відновлення Служби Божої. Серед тих, хто першим доклав своїх рук до відродження храму. Автори книги називають Олександра Юр’єва і  подають  його спогади про відбудову Чеснохрестської церкви. Саме в цих спогадах ми зустрічаємо більше сотні імен національно свідомих жителів Кременця, які власними силами, власним коштом і коштом своїх рідних і близьких сприяли відродженню Божого храму. Внаслідок їх самовідданості та жертовності, стало можливим вже у вересні 1990 року провести перше Богослужіння, а в листопаді цього ж року зустріти в храмі першого Патріарха Київського і всієї України Мстислава, який благословив відновлення цієї давньої кременецької святині. 27 вересня 1991 року, саме на День Воздвиження Чесного Хреста Господнього Тернопільський владика Василь Бондарчук в присутності півтора десятка священиків і багатьох сотень вірян провів освячення храму.

В розділах «Храм Господній – шматочок Неба на Землі», «Відновлення Богослужінь» та інших описуються художньо-естетичні та стилістичні особливості храму, організаційні, матеріально-фінасові  колективні та особистісні зусилля мешканців міста з повернення святині у сферу духовного життя краю. Багато сказано про духовенство храму, про його перших священнослужителів і, зрозуміло, про його нинішнього настоятеля протоієрея  Василя Ярмолюка, який під час навчання в Київській духовній семінарії брав участь у відбудові Свято-Михайлівського собору, а його однокурсниками по семінарії були Сергій Доменко (блаженний митрополит Епіфаній), Андрій Писик (архієпископ Тернопільський і Кременецький Нестор). Книга залишає для історії імена інших священнослужителів храму Воздвиження Чесного Хреста Господнього – Богдана Бондарчука, Бориса Тарнавського, Василя Батькевича, Олексія Ткачука, Сергія Галевича.

Приваблює розділ, присвячений церковному хору, засновником і першим регентом якого був випускник Кременецької духовної семінарії, шанований у краї фахівець духовної музики Микола Матерський. І зробив він це у свої 75 років! Створений ним хор Чеснохрестської церкви співав не лише у своєму храмі, а й багатьох інших церквах краю, виступав на Сумщині в переддень Всеукраїнського референдуму, закликаючи до голосування за українську державну і духовну незалежність, став переможцем Фестивалю церковного співу у Львові. А в загальному, за перші роки свого існування дав понад 250 концертів духовного співу! Автори книги поіменно і по групах голосів називають 68 хористів 90-х років, які співали в ім’я Господнє, на славу України та для зміцнення духовної сили кожного із нас.

Розповідь про храм була б далеко неповною, якби не згадати про його прихожан – і тих, хто його відновлював, і тих, хто пов’язав із ним своє духовне життя. Серед таких людей високого духу, поборників національної церкви і патріотів української держави – десятки представників нашого навчального закладу: Василь Рудзінський, Надія Рудзінська, Лілія Слєдзінська, Сергій Королюк, Ігор Заведюк, Юлія Редько, Стефанія Шимко, Анатолій Грицаюк, Ольга Бочелюк, Марія Василишин, Володимир Мануїлов та інші. Сказано багато щирих і потрібних слів про багатьох відомих прихожан храму, які приходили сюди на молитву Господню і кого звідси проводжали в останню путь. Таким був член ОУН, багаторічний в’язень сталінських таборів, мешканець Кременця Василь Кірчик. Парафіянами Чснохрестської церкви були учасники визвольних змагань, наші краяни Віктор Юрченко, Олександр Мазур, Михайло Медвецький («Хрін», відомий командир повстанського загону). Тут прощалися кременчани із своєю краянкою,  поетесою Галиною Гордасевич. До парафіян храму належали шановані у краї люди Микола Цибульський, Анатолій Курасов, Богдан Кульчинський, Аверій Грицюк, Микола Кіщун, Борис Скоропляс, Олена Сімонова і Лариса Журавльова, Марія, Євгенія і Софія Скакальські, Марія Кіщун та багато інших, хто з ласки Божої та під опікою Господньою своєю сподвижницькою працею відродили для нащадків неповторний духовний дар – храм Воздвиження Чесного Хреста Господнього – одну із духовних святинь нашого міста.

 
Анонси
Галерея
galery 7
galery 7galery 7
На даний момент 670 гостей на сайті