Кременецька обласна гуманітарно-педагогічна академія ім.Тараса Шевченка

Наша Україна – країна єдина і цілісна в її територіальних, геополітичних, культурно-духовних, ментальних та історичних вимірах, незважаючи на регіональні відмінності, які характерні для кожного національного утворення в будь-якій частині світу. Переконатися в тому, що будь-яка історична подія далекого чи недавнього минулого – це одна із сторінок Великої Книги Буття українського народу, а кожна історико-архітектурна, культурно-мистецька чи природна пам’ятка – це невід’ємний елемент могутнього феномена нашої національної культури, змогли члени делегації Кременецького гуманітарно-педагогічного інституту ім.Тараса Шевченка, які здійснили своєрідний екскурс визначними місцями України, де були написані важливі, як яскраві, так і трагічні сторінки національної історії.

Наша делегація в складі ректора, професора Афанасія Ломаковича, декана факультету іноземних мов, доцента Володимира Мазурка, професора кафедри англійської філології Анатолія Янкова, завідувача навчальної частини Олександра Петровського, головного тренера футбольної збірної інституту, минулорічного чемпіона України серед ВНЗ Анатолія Антонюка, здійснила символічний рейд за маршрутом Крути – Батурин – Канів – Чигирин – Суботів – Холодний Яр.

На першому етапі маршруту вони вшанували пам’ять героїв п’ятигодинного бою під Крутами, що відбувся 29 січня 1918 року за 130 км. на північний схід від Києва між загоном київських студентів і бійців вільного козацтва чисельністю в чотириста вояків із чотиритисячною більшовицькою армією під командуванням Михайла Муравйова. Нині на місці бою встановлено пам’ятник, чим бойовий подвиг студентства врятовано від забуття.

Подібно до того, як класик української поезії Павло Тичина відгукнувся на бій під Крутами віршем “Пам’яті тридцяти”, після відвідин міста Батурина, яке відіграло значну роль в історії України і з яким пов’язана діяльність козацьких гетьманів Дем’яна Многогрішного, Івана Самойловича, Івана Мазепи, Пилипа Орлика, Кирила Розумовського, член нашої делегації, філолог Анатолій Янков написав поетичний твір “Над річкою Сейм”:

Тихо та стрімко річка пливе,

Зносить минуле… далеке…

Долю свою ніяк не збагне…

Сумно кружляють лелеки.

Небо в сльозах – ридає дощем.

Буде віками тужити!

Душу і серце наповнює щем –

Важко забути! Ще важче – з цим жити…

Ребрами білими пнуться увись

Білі берези плакучі.

Обрій туманом тривожно завис,

Спогади тліють пекучі.

В зародку вбиті надія, любов,

Зрубана віра шаблями…

Каїн пролив отут праведну кров,

В люті шалів до нестями.

… Стрімко, хоч тихо, й нині пливе

Річка нелегкої долі.

Світ оновився. Життя йде нове,

Сповнене доброї волі.

Після Батурина шлях поліг до Канева, згадуваного в історико-літературних джерелах з ХІ століття і пов’язаного з діяльністю видатних постатей української історії Івана Підкови, Якова Шаха, Самійла Кішки, Северина Наливайка, Криштофа Косинського і, зрозуміло, Тараса Шевченка, чиє ім’я і життєтворчість увіковічнені в Шеченківському національному заповіднику “Тарасова гора”, зокрема пам’ятником на могилі Великого Кобзаря.

Наступним був Чигирин – не просто районний центр Черкаської області, а колишня резиденція Богдана Хмельницького і столиця гетьманської держави в 1648-1660 рр. Тут же на початку жовтня 1917 року проходив з’їзд вільного козацтва, на якому козацьким керманичем було обрано Павла Скоропадського.

Неподалік від Чигирина – Суботів, село на правому березі річки Тясмин, притоки Дніпра. Село пов’язане з родиною Хмельницьких. Спочатку воно було власністю Михайла Хмельницького, батька Богдана. Потім сам Богдан збудував палац-фортецю, що стала однією з його резиденцій. Тут жив і похований син Богдана Тиміш. Тарас Шевченко відвідав Суботів і зробив відомі малюнки “Богданова церква в Суботові”, “Богданові руїни в Суботові”, “Чигирин з Суботівського шляху”, а пізніше написав вірш “Стоїть в селі Суботові”.

В Холодному Яру, де завершувався рейд нашої делегації, поєдналися велич української історії та неповторна краса української природи. Холодний Яр як реліктовий лісовий масив на Черкащині має важливе історичне та природоохоронне значення. Він згадується в описі битви руських і литовських воїнів з ординцями в 1363-1367 рр. У ХVІІІ ст. у Холодному Яру була організована Холодноярська Січ і він на десятиліття став головною базою гайдамаків, увійшов в історію Коліївщиною 1768 року на чолі з Іваном Гонтою та Максимом Залізняком. Цим подіям Тарас Шевченко присвятив поему “Гайдамаки” та вірш “Холодний Яр”. Звитяжна історія Холодного Яру продовжувалася і в минулому столітті: з 1918 по 1922 рік повстанські загони утримували незалежність Холодноярської Республіки як часточки незалежної України. Окремі епізоди антибільшовицької боротьби на теренах Холодного Яру описані у відомому романі лауреата Шевченківської премії Василя Шкляра “Чорний Ворон”.

…Поїздка підтвердила: Україна з усіма перипетіями її історичної долі з невичерпним розмаїттям духовної і матеріальної культури – єдина країна. Єдина у своїй трагічній минувшині. Єдина у своєму складному сьогоденні. Єдина у своїй європейській прийдешності.