Кременецька обласна гуманітарно-педагогічна академія ім.Тараса Шевченка

Кожна нація, кожен народ має свої звичаї, що вироблялися протягом багатьох століть і освячені віками. Звичаї народу – це ті прикмети, за якими розпізнається народ не тільки в сьогоденні, а й у його історичному минулому.

В усіх народів світу існує повір’я, що той, хто забув звичай своїх батьків, карається людьми і Богом. Він блукає по світі, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку, бо він загублений для свого народу. Ми, українці – нація дуже стара, свою духовну культуру наші пращури почали творити ще далеко до християнського періоду в Україні.

Староукраїнські традиції тісно сплелися з християнськими. Тепер ми не уявляємо собі Різдва без куті (кутя – це символ урожаю), Великодня – без писанки (писанка – це символ життя), Святої Трійці – без клечання (зеленим зіллям наші пращури охороняли своє житло від нечистих духів).

Ось так переплелися наші дохристиянські обряди із християнськими традиціями.

3 давніх-давен 13 грудня Україна святкує День святого Андрія Первозванного. І хоч Первозванний – це християнський святий, учень Христа, апостол, що проповідував християнство, але народні традиції, звичаї та обряди в день цього святого мають стародавній дохристиянський характер закликання, ворожіння, ритуалу з “калитою”. Ця давня традиція частково призабута сьогодні. Та ми хочемо повернути їй життя, щоб ожила одна зі сторінок молодості наших матерів і бабусь – вечорниці в ніч на Андрія, які підготували студенти 41-Б групи та їхні молодші колеги-біологи. Ініціатором проведення свята виступила декан природничо-технологічного факультету, кандидат біологічних наук, доцент О.І.Дух. Ведуча дійства – автор замітки Олена Шкіндер.

Сцену оформлено у вигляді світлиці української хати. Вікно з вишиваними фіранками; біля вікна – стіл, застелений вишитою скатертиною, на столі макітра, свічник, хліб, глечик. У правому кутку – піч, біля якої стоїть коцюба, рогачі, лопата. З двох боків сцени – лавки, накриті хідниками, веретами, табуретки.

Відкрилося традиційне дійство із зустрічі господині (Альони Ватажук) з дівчатами, які співали, розпитували про свято, готували вареники з сиром, інші страви та ласощі.  У ролі дівчат виступили Катерина Гузовата, Лілія Кузьмук, Ганна Гацюк, Юлія Проказюк, Марія Морозюк, Ірина Висоцька, Яна Губеня, Юлія Яцко, Юлія Китай Ольга, Руслана Набухотна і Віта Тишкова.

Та тільки дівчата почали ворожити на свою дівочу долю за допомогою чобітків,  до світлиці стали стукатися хлопці. З веселими жартами дівчата нарешті впускають їх до оселі. Хлопці (Іван Лахманюк, Василь Бусько і Василь Повшенюк) також співають українські народні пісні, розповідають  небилиці, жартують, смакують варениками.

Пісні та жарти  доповнилися сценкою сватання  Стецька до Уляни (Уляна – Оксана Онисько, Стецько – Владислав Андрощук, Олексій – Руслан Хоронжук), після чого господиня веде розповідь про святого Андрія: ”Андрій – один з апостолів Ісуса Христа, названий Первозваним, бо саме Андрія та його брата Симона-Петра Ісус зробив своїми першими учнями. Обидва були рибалками, обидва без вагань прийняли вчення Христа і були наділені властивостями цілителів. В апостолів вірили, бачили їхні надзвичайні вміння зцілювати хворих, калік. Незрячі, кволі, після зустрічі з ними ставали здоровими. З роками народ перестав звертатися до Андрія Первозваного як до свого зцілителя. Люди вірили, що саме в ніч народження апостола можуть збутися ті бажання, які омріяв кожен. Особливо дівчата. І ще старі люди кажуть, що все загадане збудеться тільки тоді, коли в нього віриш. Без віри гадання не буде мати ніякої сили. От так-то, мої любі, прийшов час ворожіння“.

І пішли в хід ”Човники“, ”Стрічки“, ”Тарілки“ і  пісні – народні, веселі, сумні, жартівливі, поки  не завітали в гості пан Калитинський та пан Коцюбинський. Всі хлопці беруть участь у кусанні калити. Паляницю одержують ті, хто вкусить  і не засміється. Всіх, хто засміється, мажуть сажею. Дівчата навмисно смішили хлопців, щоб вимазати їх.

Господиня запрошує хлопців і дівчат заколядувати, бо в цю пору настає час коляди.  Ось так ожили перед нами ігри  і забави  нашого народу. Тепер головне, щоб вони і надалі не пішли у забуття. Міцний наш  рід, жива у ньому пам'ять про минуле. Тож бережімо цю прекрасну, невичерпну скарбницю. У ній розум, кмітливість, гумор, надія і світло завтрашнього дня.