ВІРНІСТЬ ТЕМАТИЦІ ДОСЛІДЖЕННЯ

Одна з визначальних рис творчого стилю науковця – вірність обраній темі наукового дослідження. До цього долучаються послідовність у застосуванні методологічних принципів науково-теоретичного аналізу та загострення вектора дослідницької діяльності при одночасному розширенні доказової бази. Кандидату юридичних наук, доценту кафедри суспільних дисциплін В.Є.Ткачуку притаманні елементи такого творчого підходу до вирішення теоретико-аналітичних проблем і розв’язання науково-дослідницьких завдань. Це він продемонстрував своєю монографією (у співавторстві) та низкою наукових публікацій у фахових виданнях. Перша риса – вірність обраній проблематиці – знайшла своє відображення і в темі дисертаційного дослідження на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук, і в тематичній спрямованості монографічної роботи, і в численних наукових статтях, опублікованих у престижних часописах за останні 2 – 3 роки. Методологічна послідовність і векторна цілеспрямованість наукового пошуку із розширенням фактологічної бази виявляється в тому, що науковець-юрист надає пріоритет фактологічному наповненню ”доказової корзини“ із застосуванням різноманітних методик соціологічного дослідження правового змісту для висвітлення найбільш актуальних аспектів обраної проблематики.

Показовою у цьому плані є його стаття ”Кримінально-правовий аспект у змісті механізму протиправної поведінки осіб, засуджених до покарань, не пов’язаних із позбавленням волі“ в електронному фаховому науковому виданні Ужгородського національного університету ”Порівняльно-аналітичне право“. В. Є.Ткачук наголошує, що зміст механізму протиправної поведінки згаданої категорії засуджених можна розкрити за допомогою методів емпіричного і теоретичного рівнів, насамперед на основі збору і фіксації результатів анкетного опитування та дослідження матеріалів справ засуджених. Це дозволяє розглянути взаємозв’язок суспільно небезпечного діяння злочинця з оціночним характером впливу на нього кримінального покарання. Серед злочинів, вчинених цією категорією правопорушників, переважають посягання на права і свободи людини і громадянина, на право власності, на громадський порядок і громадську безпеку. Склад осіб, засуджених до покарань без позбавлення волі, розподіляється таким чином: чоловіки – майже 77 %, молодь віком від 18 до 30 років – 55 %, особи із середньою освітою – 48 %, а з вищою – 9 %, безробітні – 66 %, неодружені – 44 %. Звідси науковець робить висновок про визнання мотивації протиправної поведінки як системи мотивів, яка включає в себе недостатній рівень освіти засуджених, відсутність у них постійного матеріального заробітку та міцних сімейних зв’язків.

У наступній статті ”Кримінально-виконавча характеристика осіб, засуджених до покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, як показник сприйняття засудженими кримінального покарання“, опублікованій у ”Науковому віснику Херсонського державного університету. Серія: Юридичні науки“, наш науковець зосереджується на дослідження такого важливого психолого-правового фактора, як відношення засуджених до отриманого кримінального покарання. Дослідження побудоване на взаємозв’язку суб’єктивних мотиваційних причин вчинення злочину із внутрішніми морально-психологічними змінами злочинця під час дії режиму покарання, які проявляються у поведінці засудженого після звільнення від покарання. Автор статті наголошує, що морально-психологічний стан осіб,які притягались до кримінальної відповідальності без позбавлення волі повторно, в першу чергу характеризують власні оцінки ними своїх протиправних діянь та їхнє ставлення до справедливості вироку суду. За результатами соціологічних досліджень, майже 82 % таких засуджених вважають свої дії необережністю, а 79 % самокритично ставляться до своїх дій і визнають рішення суду справедливим. Відповідно до результатів дослідження кримінально-виконавчої характеристики осіб, засуджених до покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, у статті пропонується визнати основним засобом виправлення та ре соціалізації засуджених порядок виконання і відбування режиму покарання, який повинен мати індивідуальний характер і залежати винятково від особистісних характеристик засудженого.

Особливий акцент у дослідженні проблеми кримінальних покарань засуджених без позбавлення волі з’являється у статті ”Національна політика у сфері застосування кримінальних покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, як один із засобів наближення вітчизняного кримінально-виконавчого законодавства до європейських стандартів“, опублікованій у Збірнику матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції ”Особливості нормотворчих процесів в умовах адаптації законодавства України до вимог Європейського Союзу“. У контексті євро інтеграційного характеру і напряму вдосконалення національного законодавства наш науковець підкреслює, що членство у Раді Європи вимагає від України виконання комплексу умов і зобов’язань, насамперед приведення правової теорії і практики у відповідність до європейських норм і стандартів. Важлива роль при цьому належить реформуванню системи кримінальних покарань у сторону збільшення видового складу покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, на противагу покаранням через позбавлення волі. За цим критерієм світова спільнота оцінює загальний рівень цивілізованості та демократичності національної держави. Висновок автора: з урахуванням входження України до правового європейського простору формування Національної політики у сфері застосування кримінальних покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, набуває все більшої актуальності. Така політика має базуватися на нових підходах до особи правопорушника, насамперед передбачати всебічне вивчення особи засудженого, врахування його особливостей та інтересів, спрямовуватися на відновлення прав потерпілої сторони.

 
Анонси
Галерея
foto 14
foto 14foto 14
На даний момент 439 гостей на сайті