Кременецька обласна гуманітарно-педагогічна академія ім.Тараса Шевченка

Науковець кафедри англійської філології Василь Кучер зосередився на компаративному дослідженні українських і англомовних соціально-утопічних романів. Підсумком його літературознавчих пошуків стала дисертаційна робота ”Жанрово-стильові особливості соціально-утопічного роману першої половини ХХ століття (на прикладі української та англійської літератур)“. Дисертація успішно захищена на засідання спеціалізованої вченої ради у Київському національному університеті ім.Тараса Шевченка. Наукове керівництво роботою здійснював завідувач кафедри історії української літератури ТНПУ ім.Володимира Гнатюка, доктор філологічних наук, професор М.П.Ткачук. Опонували нашому науковцю директор Інституту філології та соціальних комунікацій Бердянського ДПУ, доктор філологічних наук, професор О.Д.Харлан і викладач Київського університету ім..Бориса Грінченка, кандидат філологічних наук А.С.Бугрій. Автор дисертаційного дослідження підкреслює, що шлях антиутопічних романів до українського читача був складним через офіційні заборони з ідеологічних міркувань. Парадоксальність суджень, ситуацій, принципів, що діяли у віддзеркаленому у цих романах світі, приголомшували читача, наділеного елементами комуністичного світогляду. Антиутопію сприймали як пасквіль, що спотворює роль держави і суспільства. І це було характерним не лише для соціалістичних, а й для країн цивілізованого світу. Тому радянські дослідники негативно ставились до романів-антиутопій, а їх об’єктивне вивчення здійснювалося лише західноєвропейськими й американськими літературознавцями.

В останні десятиріччя науковці-філологи інтенсивно осмислюють утопічні й антиутопічні романи, їх жанрову своєрідність, сюжетно-композиційну організацію творів, їх хронотоп. Однак більшість досліджень стосується ідеологічного змісту, економіко-політичної та моральної структури утопічної держави, але не акцентовано уваги на відмінних і спільних особливостях розгортання дискурсу, не визначені жанрові та стильові параметри соціально-утопічних романів. Саме це викликає потребу подальших студій жанрових проблем творів, що неможливо здійснити без системного аналізу соціально-утопічних романів першої половини ХХ століття в українській та англійській літературах. Отож, метою дисертаційного дослідження став комплексний жанрово-стильовий аналіз і з’ясування жанрово-стильових особливостей романів ”Чудовий новий світ“ О.Гесклі, ”1984“ та ”Звіроферма“ Д. Орвелла, ”Сонячна машина“ В.Винниченка, ”Останній Ейджевуд“ Ю.Смолича, ”Залізний бунт“ В.Владка. наш науковець спрямувався на порівняльно-типологічний аналіз українських і англійських утопічних романів із визначенням їх типологічних контрастів і аналогій, з’ясування причин їх жанрового різновиду, на розкриття традицій новаторства у творчості їх авторів та характеристику часово-просторової структури текстів.

Автор дисертації характеризує еволюційний розвиток антиутопічнгого пізнання як основи моделювання майбутнього світу. для цього йому довелось дослідити трансформацію утопічного світогляду в літературі першої половини ХХ століття за допомогою характерних змін поетики утопії та еволюцію роману-антиутопії у контексті суспільно-політичного світогляду України й Англії згаданого періоду через виявлення контекстуальних зв’язків ідейно-політичного змісту антиутопії ХХ століття із загальним рухом західноєвропейської антропоцентричної парадигми. Наступний крок дослідника – висвітлення сюжетно-композиційної організації та системи образів за допомогою аналізу наративної стратегії та поетики романів-утопій. Важливою в цьому плані є рецептивна стратегія концепції світу та героя. Сюжети антиутопій сповнені мотивами приреченості та страху за майбутнє людства. Для них характерні перекручування історії – аж до відмови від минулого, бездуховність суспільства – через відсутність релігії, постійний страх людини з причини пануючого тоталітаризму, авторитаризму, беззаконня, цілковите нівелювання людських цінностей. Будуючи психосоціологічну модель людини в соціально-утопічних сюжетах, автор наголошує, що в антиутопії людину, яка народилася для свободи і для історії, поміщають у світ, де свобода відсутня, а історію відмінено, тому особа не приймає соціальної організації, заснованої на уніфікації та неволі.

Досліджуючи часо-просторову організацію соціально-утопічних романів, дисертант вказує на хронотоп аналізованих творів – існування віддаленого у глибоке майбутнє часу та простору. Хронотоп в антиутопіях замкнутий: ворогуючі суб’єкти відділені один від одного не лише кордонами і мурами, а й ненавистю як психологічним бар’єром. У зв’язку з цим всі зовнішні обставини є ворожими для особистості. Звідси – характерна риса антиутопії: вона спростовує можливість побудови ідеального суспільства та заперечує утопію як мрію, а в хронотопному співвідношенні – як майбутнє.

Приділена увага такому важливому аспекту відносин людини зі світом, як її стосунки з природою. Наголошується на моделюванні романом-утопією трагічного результату розладу ”технократичної“ людини із Всесвітом та на необхідності повернення людини до природи як до витоків свого буття. Бо, відійшовши від природи, людина спотворює свою власну природу, втрачає власну душу. Анти утопісти стверджують: людина повинна існувати у своєму звичному образі й у звичному світі.

Конкретні фахові питання дисертант досліджує в розділі ”Художній дискурс анти утопічних романів“, де висвітлюються елементи та структура внутрішньої і зовнішньої форми досліджуваних текстів. Показовим є вивчення сатиричного підґрунтя жанрової моделі романів-утопій, бо негативні наслідки реалізації утопічного ідеалу виступають об’єктом сатири, як соціально негативне явище. Дисертант не залишає поза увагою й есхатологічні мотиви соціальної утопії, які за своєю суттю є песимістичними: роман-антиутопія безконечно трансформує людську самотність, що не переборюється, а акумулюється, руйнуючи структуру особистості, і в кінцевому підсумку формує мотив кінця світу. Завершується дисертація висвітленням художніх засобів експресивності у моделюванні художньої картини світу. Діалог утопічного й анти утопічного дискурсів у структурі романів-антиутопій – результат постійних творчих пошуків тих світоглядних і художніх орієнтирів, які найточніше відповідають ідеям переломного періоду історії, висвітленню власних принципів, відтворенню неповторного авторського світосприйняття.